Наступники Данила Галицького. Тема четверта.

Завдання :
-- опрацювати § 17 п. 3 -4, § 18 і матеріал блога

-- виписати і вивчити :

--імена -- Василько Романович, Володимир Василькович, Шварно Данилович
-- ім’я , діяльність -- Лев Данилович, Юрій І ,  Лев II і Андрій І  ,
                               Юрій II  Болеслав  
-- дати -- 1349 р., 1351—1352  рр., 1352 р., 1353-1366  pp.,
               1370—1386 рр., 1387 р.
-- причини припинення існування Галицько-Волинської держави
-- історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку
    української державності



По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося.

Спочатку влада  перейшла  до Василька Романовича (1264- 1269).  Для нього, м’якого й поступливого, цей тягар виявився непосильним. Не маючи вдачі володаря, він не спромігся зберегти ні централізованої влади, ні територіально-політичної цілісності королівства. Влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.

Поновилася удільна система. Сини Данила отримали:  Лев  — Галицьку й Перемишльську  землі, Шварно -  Холмську й Белзьку землі та Чорну Русь (Західна  Волинь),  Мстислав  -   Луцьк  зі Східною Волинню і Теребовлянщину.

Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир.

Володимир Василькович після смерті свого батька в 1269 році зайняв престол у Володимирі (Волинському) й став правити землями Західної Волині. Це був дуже освічений,  добрий, чесний, справедливий  і мужній  володар, котрий,  уникаючи  війн  із сусідами, дбав  про добробут населення, розвиток ремесел, промислів, торгівлі, сільського господарства. Попри важку хворобу займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався письменством  і культурою. Він належить до найвизначніших постатей нашої історії. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису. При дворі Володимира та за його безпосередньої участі діяв потужний осередок книжності — скрипторій, бібліотека, літературне коло в якому був упорядкований Південноруський літописний звід (Літопис Руський) та написана його заключна частина — так званий Галицько-Волинський літопис. Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа. Після своєї смерті всю Волинь передав Мстиславу Даниловичу, так як своїх дітей не мав.

Шварно Данилович (1230(?)—1269(?))—князь галицький, холмський (з 1264) і великий князь литовський (1267 — 1269), молодший син князя Данила Романовича. Близько 1253 року Шварн одружився з дочкою литовського князя Міндовга. Після смерті батька (1264) володів Галицьким, Холмським, Дорогичинським князівствами і Чорною Руссю. Шварно був прихильником об'єднання сил Литви і Галицько-Волинського князівства для боротьби проти ятвягів і польських феодалів. Допоміг великому князеві литовському Войшелкові Міндовговичу в його боротьбі проти опозиції. Після смерті свого тестя Міндовга у 1263 році разом з сином його Войшелком правив Великим князівством Литовським, а з 1267 року Войшелк передав йому повністю владу над Литвою. Після його смерті українські володіння перейшли до його брата Лева. 


Серед  Данилових синів,  найактивнішим   був князь Лев.

Лев І (1264-1301) галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 (за ін. дан., 1251-52) Лев Данилович для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією. Успадкував Перемишльське князівство і Львів (місто назване в честь Лева Даниловича), а після смерті брата Шварна Даниловича (бл. 1269) — Белзьке, Холмське, Дорогочинське князівства і Галич.





1.Розширив володіння держави, приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).
2.Залежав від Золотої Орди. Користувався допомогою татар у походах на Литву , Польщу і Угорщину.
3.Часто втручався у справи Польщі й Угорщини, які тоді було ослаблені міжусобними війнами. 
4. Дбав про мир і спокій у своїй державі. 
5. Продовжив державницьку політику свого батька. 
6. Успішно розвивалися ремесла, господарство, будувалися церкви 
і монастирі, фортеці. 
7. Переніс столицю своєї держави з Галича до Львова (1272 р. )
8. Підтримував дипломатичні відносини з Угорщиною, Чехією, 
Литвою, Тевтонським орденом. 
Помер у 1301 році. Після смерті Лева одноосібним правителем Галичини й Волині став його син Юрій.
Вольовий, енергійний і талановитий політик, він зробив чимало для зміцнення держави.

Правління короля Юрія І (1301-1308pp.) 
Юрій I Львович (1250 — 1308) —  князь Галицько-волинський (1301—1308), син Льва Даниловича. Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 році об'єднав всі землі Галицько-Волинського князівства. Переніс столицю до  Володимира.






1. Онук Данила Галицького Юрій І Левович знову об'єднав Волинське й Галицьке князівства. 
2. Переніс свою столицю до Володимира. 
3. Юрій, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе "королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині)". 
4.Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії (1303p.), до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська. Це сприяло розвиткові традиційної культури й допомагало захищати політичну незалежність об'єднаного князівства. 
5.На деякий час знову пересунув південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. 
6. Намагався мирним способом встановити стосунки з сусідніми країнами. 
7. Уклав союз з Тевтонським орденом, спрямований проти Литви. 

Але ! За князювання Юрія Львовича Польща відвоювала Люблінську землю у 1302 році, а Угорщина — частину Закарпаття.

8. Дбав про добробут країни, про розвиток її культури. 
9. Значно зріс міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави. 
10. Період правління Юрія — це доба розквіту, спокою та економічного добробуту держави.

Після смерті Юрія І влада перейшла до його синів, Андрія та Лева II, котрі титулувалися «з Божої ласки князі всієї Руської землі, Галичини  й Володимирії»  і виступали співправителями Волині й Галичини. 
Брати проводили виважену внутрішню політику. У зовнішній, намагаючись протидіяти посиленню натиску з боку Литви, шукали порозуміння з Польщею й Тевтонським орденом, вели постійну боротьбу із Золотою  Ордою. 

Лев II і Андрій І
Сини Юрія І, правили спільно упродовж  1308 - 1323 pp. 





1.На міжнародній арені Галицько-Волинське князівство орієнтувалося на союзи з Тевтонським орденом та з польським королем  Владиславом Лотеком, які мали антилитовську та антиординську спрямованість. 
2.Хоча Галицько-Волинське князівство визнавало певну залежність від Орди, але фактично проводило самостійну зовнішню політику. 
3.Підтримували на своїх землях міжнародну торгівлю.
4.Виснажлива боротьба з зовнішніми ворогами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами ослаблювали сили Галицько-Волинського князівства, з цього скористалися сусіди. Водночас  за  роки їхнього  князювання територія держави зазнала помітних втрат: Угорщина захопила Мукачівщину, Литва -  Берестейську й Дорогочинську землі.
5. У 1323 р. загибель останніх князів з династії Романовичів Андрія І і Лева ІІ у битві з монголо-татарами біля м. Кам'яная, яких було важко поранено, і вони незабаром померли. Почалася політична криза в королівстві. 
Династія  Романовичів  припинила своє існування.

Після смерті в бою Андрія І та Лева  II до влади прийшло і боярство,що в умовах боротьби іноземців за галицько-волинський престол само вирішило обрати собі князя, який би був слухняний знаряддям у їхніх руках. Обрали польського княжича  Болеслава,який прийняв православ'я, узявши ім'я Юрій, і став галицько-волинським князем під іменем Юрій ІІ Болеслав (1325-1340 рр )

Юрій II  Болеслав  (1325 - 1340 pp.) Останній галицько-волинський князь (син мазовецького князя Тройдена та доньки Юрія І Марії, сестри Андрія та Лева) 

1.У внутрішній політиці підтримував міста, намагався розширити свою владу, прагнув обмежити владу боярської верхівки, що і стало причиною загибелі його внаслідок змови бояр. 

2.Важливі посади в державі віддавав іноземцям. 

3.Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини,підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою. У зовнішній політиці орієнтувався на Литву і намагався встановити добрі відносини. Юрій II Болеслав був одружений з донькою великого князя литовського Гедиміна.

4. Намагався встановити добрі відносини й з іншими сусідніми державами. 

5. Підписав угоду, згідно з якою у разі його смерті трон мав nepeйти 

до польського короля  Казимира III, і це викликло незадоволення бояр. 

6.Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталося до католицизму. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для активної агітації, а й до активних насильницьких дій.

У 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову і отруїли його у Володимирі. 

Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько- Волинського князівства. Почалася боротьба сусідніх держав за личину й Волинь (Польщі, Угорщини, Литви та інших).

Занепадом держави  відразу ж скористалися володарі  сусідніх країн.  

Довідавшись  про смерть Юрія II, польський король Казимир III у союзі з угорцями вчинив напад на Львів та інші міста. У Галицькій землі бояри вирішили правити самі, обравши старшим Дмитра Дедька, котрий титулувався «управителем  і старостою  Руської  землі».  Волинські  бояри запросили  на стіл сина  великого князя  литовського -  Любарта Гедиміновича,одруженого з донькою Андрія Юрійовича, котрий став володарем  Галицько-Волинської  держави  (Дедько визнав його владу).

У  середині  40-х  років  Казимир  III  захопив Сяноцьку землю, а в 1349 р. заволодів Галичиною й  більшою частиною Волині. 

1349 р. -- Галицько-Волинська держава втратила незалежність.

Любарт намагався  відродити цілісність  і самостійність Галицько-Волинської держви, а відтак повів жорстоку боротьбу з  Польщею,  яку  підтримувала Угорщина. 

1351 -1352 pp. Між Польщею і Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. 

За перемир'ям  1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь та Берестейська земля -  під владою Литовської держави, якою володів Любарт.

1353-1366 pp.--війна князя Любарта з поляками за галицько-волинські землі. 

Протягом  1370-1386 pp. Галичиною володіла Угорщина. 

У 1376 -1378 pp. відбувалася запекла боротьба між угорським королем Людовиком І і Любартом за Західну Волинь. 

У 1387 р. за короля Ягайла, Галичину було остаточно приєднано до Польщі.

Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

Закінчився період незалежності Галицько-Волинської держави.Нащадкам Данила Галицького не вдалося завершити справу об'єднання в межах королівства решти руських земель, ні зберегти саме королівство через міжусобиці, боярське свавілля й агресивну політику сусідніх держав — Польщі, Угорщини, Литви.

Розпочався період тривалої боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився тим, що галицько-волинські землі було загарбано сусідніми державами.

Причини припинення існування Галицько-Волинської держави 
1. Наростання процесів феодальної роздробленості та внутрішніх усобиць. 
2. Сильна боярська опозиція, яка знову підняла голову. 
3.Недалекоглядність та бездарність політики наступників Данила Галицького. 
4. Неспроможність політичної верхівки поступитися особистими груповими інтересами заради збереження цілісності держави, незалежності. 
5. Припинення існування династії Романовичів. 
6. Несприятливе міжнародне становище держави, агресивна  політика щодо     неї з боку Польщі, Литви та Угорщини, які чинили постійний тиск. 
7. Активна зовнішня політика і нехтування внутрішнім життя країни. 
8. Золотоординське  ярмо. 

9. Численні напади ворогів, які вели боротьбу за українські землі.


Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності 

1.Галицько-Волинська держава була спадкоємницею політичних і культурних традицій Київської держави,опорою української державності,зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності. Після занепаду Київської Русі вона стала ядром розвитку державотворчих процесів.
2.Була найрозвиненішою державою Європи, знаною і шанованою у світі завдяки високому розвиткові господарства, ремесла, містобудування, торгівлі, культурних надбань. 
3.Після занепаду Києва вона на ціле століття продовжила існування державності на східнослов'янських землях і стала головним політичним центром України, відігравала важливу роль в історії України. 
4. Державницькі традиції Галицько-Волинського князівства  мали велике значення для збереження й зміцнення історичної самосвідомості українського народу. 
5.Державницькі традиції Галицько-Волинського князівства дали початок багатьом процесам, розвиток яких сприяли формуванню українського етносу й української народності. 
6.Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв'язки Pyсі з Європою. Маючи тісні контакти з Польщею, Угорщиною,Тевтонський орденом, Галицько-Волинська держава перетворилася на невід'ємну частину міжнародних відносин у Центральній та Східній Європі. 
7.Галицько-Волинська держава вела боротьбу проти своїх сусідів,які зазіхали на її землі, відстоювала свободу і незалежність, протягом десятиліть захищала свою землю від ворогів.
8.Своїми зв’язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що мала значний візантійський вплив 

 Для тих, хто хоче перевірити свої знання про відомих особистостей Київської Русі та Галицько-Волинського князівства -- тренажер.