Українська культура в першій половині XVII ст.

Завдання :

-- опрацювати параграф 14- 15 ( завдання на лва урока ) і матеріал 

    блога

-- виписати і вивчити :

-- фактори, що впливали на розвиток української культури першої половини 

    XVII ст. ( позитивні, негативні )

-- провідні теми та ідеї в цей період

-- скласти таблицю «Досягнення української культури в першій половині 

    XVII ст.

    1 колонка – галузь культури, 2 колонка – діяч, 3 колонка – 

    досягнення   

-- поняття – Густинський літопис, Київський літопис, Острозький 

    літописець та Львівський літопис, інтермедії, вертеп, думи, барокко,
    козацьке барокко, бастіон

-- імена – Петро Могила та його твори , Іова Кондзелевич -- твори, 
    М.Смотрицький -- твори

-- дати 1615 р., 1619 р., 1631 р., 1632 р.  

 -- пам’ятки культури згідно програми ЗНО, та скопіювати їх в 

    окрему  папку

-- усно на питання після параграфів

-- пдготуватися до самостійної ( карточки ) та контрольної роботи :

-- повторити записи, дати, імена , поняття до параграфів 8 – 13.

Культура першої половини XVII ст. відображала напружені соціально-політичні процеси в житті українського суспільства. Його зміст визначали боротьба за збереження православ’я, релігійно-просвітницька діяльність діячів церкви та культури, наявність у тогочасному суспільстві козацького стану, який вів боротьбу проти татарсько-турецької агресії і став на захист українського народу.

Головним образом в усній народній творчості, усіх жанрах літератури, видах мистецтва став козак — захисник рідної землі. Оскільки українські землі тоді перебували в складі Речі Посполитої, розвиток української культури відбувався в умовах спротиву й одночасно впливу польської культури .

Через Польщу в Україну поширювалися ідеї гуманізму та реформації.

В Україні стали відомими надбання європейців завдяки перекладацькій діяльності українських церковних діячів та вчених, значна частина яких здобула освіту в навчальних закладах Європи.

Фактори, що впливали на розвиток української культури першої половини XVII ст.

Позитивні :

-- необхідність збереження національної культури в умовах польсько-

    католицької експансії

-- розвиток української мови 

-- національно-визвольні повстання 

-- героїка козацьких походів 

-- розвиток національної свідомості 

-- відновлення ієрархії української православної церкви

Негативні :

-- відсутність власної держави 

-- поділ території України між Річчю Посполитою, Московією, Угорщиною

   та Туреччиною 

-- зростаюча загроза ополячення й окатоличення 

-- відсутність єдиного наукового й політичного центру 

-- тяжкий національний гніт 

-- спустошливі напади турків та татар

Провідні теми та ідеї в цей час :

-- боротьба проти всіх різновидів           гноблення українського народу 

-- звернення до козацького ідеалу - гордої,відважної, незалежної, вільної від кріпацтва людини 

-- героїка боротьби з турецько-татарською агресією

Пам’ятки культури згідно програми ЗНО.

Ікона «Христос  перед  Пілатом» М. Петрахновича з Успенської церкви у Львові

В Успенській церкві у Львові збереглися пам’ятки мистецтва XVII—XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638 років, виконаного львівськими митцями Федором Сеньковичем та Миколою Петрахновичем.  Із двадцяти ікон чотирнадцять належать пензлю Миколи Петрахновича, а решта походять з другої половини XVIII ст.

М.Петрахнович продовжив започатковані ренесансні підходи до пізнання світу та людини. У пасіях (страстях) Петрахнович вільно використовував гравюри Біблії Піскатора. Але Петрахнович прагнув конкретніше розкривати історичні події, якими він вважав євангельські сцени, що виходило за рамки канонів іконопису. 

Ікона «Святий Миколай» з київської церкви Святого Миколая Набережного

Величезної популярності набув в Україні ще з давніх часів образ святого Миколая як захисника чистої правди і віри та творця чудес: захищав мандрівників, мореплавців, хворих, нужденних, невинно засуджених. Дітям він — найдобріший заступник і строгий вихователь, бідним — благодійник, подорожнім — покровитель, за спасіння душ наших — великий молитовник. Образи цього дійсно «народного» святого наповнюють українські храми від самого хрещення й до сьогодні.

Легенда розповідає про подружжя, яке повертались з паломництва у човні. Дорогою жінка упустила у воду немовля. Батьки звернулись до св. Миколая з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою на податях Софії Київської під іконою св. Миколая. Навпроти того місця Дніпра, де тонула дитина, спо-рудили храм Миколи Набережного. У ньому зберігається ікона святого Миколая, відома під назвою «Миколи Мокрого», що була першою чудотворною іконою на Русі.

Храмова ікона «Святитель Миколай». Написана в кінці XVI століття. Матеріал — дерево, левкас.

Дослідники вважають, що святителя Миколая малювали з реально

існуючих людей, мабуть, із найкращих, найчесніших, найсправедливіших українських єпископів і священиків.  

Замок у Підгірцях (Львівщина) 1630–1640-х  рр..

Пам'ятка архітектури епохи Ренесансу (село Підгірці, Бродівський р-н, Львівська обл.).

Замок у Підгірцях розташований на високому пагорбі. Палац збудовано

у 1630—1640 роках за проектом французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана. Будував замок італієць Андреа дель Аква. Замовив проект палацу-замку коронний гетьман Станіслав Конєцпольський.

Будівля спирається на високий цоколь із наріжними бастіонами. Усередині бастіонів розташовані каземати, що виходять у внутрішній двір. Іззовні замок оточували земляні вали, широкий рів, а перед головним фасадом височіла широка еспланада. Замок є одним з найкращих європейських зразків ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. 

Вимощена кам’яними плитами покрівля казематів утворює тераси, огороджені балюстрадами. 

Вістря бастіонів увінчують витесані з каменю сторожові вежі-кавальєри. На першій терасі, що розміщується позаду замку, був розбитий величезний квітник. На наступній терасі розмістився великий сад, що зберігся донині.

Дерева старанно доглядалися і підрізалися і зараз вони мають вишукано-примхливу форму.

На рівні першої тераси збереглися і муровані бесідки, та стіни, що оточували тераси. 

Будова і зараз вражає красою, архітектурною витонченістю, пишнотою стилю, продуманістю архітектурних деталей.

Троїцький Межиріцький монастир-фортеця поблизу Острога

Свято-Троїцький чоловічий монастир був заснований монахами Києво-Печерської лаври (про нього вперше згадано в літописах XIII ст.). В архітектурі тут були поєднані давньоруські традиції з готикою і ренесансом. За легендами Межиріцьку фортецю по'єднував підземний хід із замком Острога.

Пізніше князі Острозькі у XV ст. спорудили тут церкву та укріплення.

Середньовічний Межиріч, як і більшість давніх міст, мав замок, найімовірніше, дерев’яний. У 1386 році великий князь литовський Вітовт своєю грамотою підтверджує право князя Федора Острозького на Межиріч.

Саме Федір Острозький у ті часи був власником місцевого замку. 

У XV ст. Василь Острозький, прозваний в народі Красним за свою гарну вроду, зводить муровані стіни фортеці, а його син Іван будує дерев’яну Троїцьку церкву.

Із невідомих причин дерев’яна церква згоріла, і вже в 1454 році розпочинається побудова кам’яного Свято-Троїцького храму у вигляді укріплення замку.

У Межиріцькому монастирі посеред трапецієподібного двору розташовано Троїцький храм (XV ст.), тринавний, шестистовпний, триапсидний, п’ятибанний.

Збереглися також перший ярус Заславської мурованої брами у стилі Відродження, корпуси келій (XVII ст.), чотири оборонні вежі.

Портрет князя Криштофа Збаразького. Після 1622.

Криштоф Збаразький (1580-1627) — будівничий замку в м. Збараж, кременецький староста, коронний конюший. Його портрет — один з найдавніших портретів в історії українського живопису.

Князь Криштоф Збаразький був відомим дипломатом, обіймав посаду

краківського каштеляна. У1609 році він брав участь у поході проти Москви, а в 1620—1621 роках брав участь у Хотинській війні. У 1612 році на його замовлення відомий італійський архітектор Вінченцо Скамоцці створив проект замку у Збаражі. У 1623 році уклав як польський посол мир із Туреччиною на таких вигідних умовах, що польський сейм висловив йому в 1624 році публічну подяку.

Портрет Криштофа Збаразького був створений після 1622 року. Прекрасний живопис та декоративні якості портрета перетворюють його в дорогу коштовність. Урочистості портрету надають: одяг із парчевої тканини, на столі східний килим, шапка з аграфом, шабля.

Портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622

У першій половині XVII ст. були популярними поетичні твори, що створювали на смерть і похорони будь-кого зі знатних людей. 1622 р. у Києво-Печерській дру¬карні було видано твір ректора Київської братської школи Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного», у яких він уславив заслуги гетьмана у захисті батьківщини. 

«Вірші» містять портрет гетьмана та картину про взяття козацькими чайками Кафи. Обидві гравюри засвідчують про відхід від візантійської іконографії і поширення західноєвропейських впливів. 

Петро Конашевич-Сагайдачний —один із найславетніших і найталановитіших козацьких вождів чи полководців, що з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах.

Серед інших діячів того часу П. Конашевич-Сагайдачний виділявся гострим аналітичним розумом, палким патріотизмом, глибоким розумінням завдань і перспектив боротьби, послідовністю і непохитністю в досягненні поставленої мети, а також дуже розвинутим почуттям власної гідності. 

І сьогодні — 400 років потому — характеристика постаті видатного козацького ватажка викликає багато суперечностей, але мало кого залишає байдужим.

Ще в дореволюційній історіографії усталилася думка, що батька гетьмана звали Конон або Конаш. Але деякі історики, наприклад 

Б. Барвінський, уважають, що прізвище «Конашевич» узяте не від батька, а від одного з предків Сагайдачного.

А от «Сагайдачний» — це прізвисько, дане йому козаками, як вправному лучнику. 

Озброєний сагайдаками вершник прикріплював з одного боку до пояса лук із налучником, а з іншого — сагайдак для стріл.

Письмові джерела засвідчують, що Петро з дитячих літ навчився володіти луком, «зброї і коня з рук не випускав». Із луком Сагайдачного зображено і на малюнку з книжки Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного...».

У «Віршах на жалісний погреб...», на гравюрі із зображенням гетьмана на коні, є герб Сагайдачного у формі підкови, яку увінчує хрест.

Зрозуміло, що автор цієї книжки був людиною грамотною і навряд чи насмілився б тулити до гравюри із Сагайдачним абиякого герба. Отож рід Сагайдачного не лише був аристократичним, але й мав свій герб.

Закріпити знання по пам"яткам культури можно  тут.