Церковне життя в Україні в першій половині XVII ст.

Берестейська унія  1596 р. стала тією подією, яка на багато років визначила особливості церковного життя в Україні. Вона замислювалася з метою подолати кризу православної церкви, але насправді призвела до розколу українців. Поряд із двома — православною й католицькою — з’явилася третя — уніатська (греко-католицька) церква.

Берестейську унію не підтримала більшість українців, і вона не призвела до справжньої унії двох церков, а спроби Риму та Польщі використати її в своїх політичних цілях сприяли загостренню боротьби між православними і греко-католиками.


Завдання :
-- опрацювати  § 12 , виписати і вивчити

-- становище католицької церкви
-- становище греко-католицької церкви
-- становище православної церкви
-- імена – Іпатій Потій, Й.Рутський – їх діяльність стосовно укріплення 
    уніатської церкви
-- поняття – право ставропігії
-- дати – 1615 р.1620, 1632 р.
-- імена – Йов Борецький, Петро Могила
-- «Пункти для заспокоєння руського народу»
   ( що це, коли і при якому королі прийняті, зміст, наслідки )
-- реформи Петра Могили ( зміст, значення )

-- усно на питання, повторити матеріал до  § 8 – 11

Становище католицької церкви. Її діяльність.

Польська католицька церква уявляла себе тоді східним форпостом — «передмур’ям» католицької віри. Своє завдання вона вбачала в подоланні «антихристиянського варварства» як православного, так і уніатського. Католики ніби навмисно не помічали християнських чеснот, віками формованих в Україні.

Опираючись на польську католицьку та покатоличену й сполонізовану українську шляхту й магнатів, польська католицька церква все дужче тиснула на релігію та культуру українців. У православних відбирали церкви й монастирі, їх позбавляли маєтностей, знущалися над священиками й мирянами, глумилися над їхніми релігійними почуттями, усіляко перешкоджали Українській православній церкві опікуватися питаннями освіти свого народу. Водночас держава створювала найсприятливіші умови для розширення діяльності різних католицьких

орденів, особливо єзуїтського.

Становище греко-католицької церкви

Становище новоствореної греко-католицької (уніатської) церкви

залишалося складним. Уніатські священики не отримали обіцяних

прав, рівність уніатської і католицької церков не була досягнута. Православні українці ставилися до греко-католицької церкви як до чужої,  ненавиділи уніатів за зраду батьківської віри, а католики не вважали їх за повноцінних віруючих, оскільки уніати дотримувалися «схизматицьких» обрядів і мови богослужіння.Правда, польський уряд підтримував греко-католиків у протиборстві з православними за майно, храми та маєтки. Греко-католицьку церкву   використовували католики в боротьбі з православними.

Становище греко-католицької церкви помітно зміцнили Іпатій Потій та Йосиф-Вельямін Рутський.

Митрополит Іпатій Потій (1599—1613) -- один з головних ідеологів Берестейської церковної унії, людина дуже освічена й багата (з магнатського роду).1599 – 1613 рр. – митрополит греко-католицької церкви. Активно залучав до греко-католицької церкви українську шляхту. Так, 1603 р. завдяки його наполегливості греко-католиками стали представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 р. І. Потій отримав від короля Сиґізмунда III право зверхності над усіма церквами «гречеського та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко-католицьку семінарію у Вільно та школу в Бересті.Резиденцією І. Потія було Вільно, бо козаки не впустили його до Києва.Спираючись на підтримку короля та певної частини шляхти, греко-католики на чолі з І. Потієм почали силоміць відбирати у православних храми й монастирі та віддавати в руки греко-католицьким єпископам. Православних священиків насильно примушували зрікатись православ’я і приймати греко-католицизм.

митрополит Й.Рутський (1613-1637) докладав зусиль до впорядкування церковного життя, піднесення освітнього рівня духівництва, насамперед сільського. 1613-1637 рр. – митрополит греко-католицької церкви. Він здійснив реформи устрою греко-католицької церкви. Для покращення рівня освіти греко-католицького духівництва він домігся від Папи Римського дозволу навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українців та білорусів, Й.-В. Рутський 1615 р., за дозволом Риму, зрівняв статус греко-католицьких та єзуїтських шкіл. Від Папи Римського він домігся декрету, який забороняв греко-католикам перехід у католицьку віру. Було реорганізовано чернече життя, посилено дисципліну серед духовенства, створено семінарії. Крім того, Й.-В. Рутський боровся за чистоту грецького обряду в богослужінні, за церкву, у якій закріплювалися б українські звичаї. Богослужіння в храмах відбувалося церковнослов’янською мовою, у яку включалася велика кількість слів з народної лексики. Йому належала ідея об’єднання уніатської і православної українських церков у єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. У 1621 р. митрополит Й.-В. Рутський розпочав переговори із її владиками про примирення «однієї Русі з другою» і створення в Речі Посполитій окремого Київського патріархату для об’єднаної православної і греко-католицької церков,підпорядкованого Риму.Однак спроба об’єднати православних і греко-католиків в одну церкву виявилася невдалою. Проти цього категорично виступили православна шляхта і запорозьке козацтво. Створення окремого патріархату українців і білорусів також не відповідало інтересам католицького духівництва. Вони були незадоволені тим, що внаслідок реформ Й.-В. Рутського католицька церква втрачає прибутки з цих земель, оскільки він перетягує віруючих до себе.

Становище православної церкви

Унія ще більше погіршила становище православної церкви і спричинила посилення боротьби на її захист. 

Цю боротьбу очолювали православні церковні братства, що домоглися права ставропігії. Це право мали Львівське, Луцьке та Київське братства. 

Право ставропігії — право підпорядковуватись не своїм єпископам, а безпосередньо патріарху.

На початку 20-х рр. XVII ст. важливу роль у захисті православної

церкви в Україні відіграли козаки. В умовах національно-релігійного гніту в Україні гарантом збереження православної віри виступало козацтво.

Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що народилася у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. 

Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував зі своїми козаками Сагайдачний.

На прохання православних міщан, козаків і шляхти Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького (1620), а також луцького,володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й туровопінського єпископів. Таким чином було відновлено православну

ієрархію.

Відновлення православної ієрархії стало можливим насамперед завдяки політичній і військовій підтримці запорожців, які виступили в авангарді боротьби за релігійні права та свободи українського народу.

У 1632 р. по смерті Сигізмунда III відбулися вибори нового польського короля. Ним став його син Владислав IV, який прагнув заволодіти ще й короною московського царя. Для війни з Московською державою йому потрібна була підтримка православного населення Речі Посполитої, насамперед запорозьких козаків.

У 1632 р. були складені так звані «Пункти для заспокоєння руського народу». Згідно з цим документом узаконювалися кілька православних єпархій та узаконювалося існування двох митрополитів.Православним митрополитом став у 1633 р. Петро Могила, який до того був архімандритом Києво-Печерської лаври.

За православними визнавалися свобода богослужіння, право споруджувати церкви і шпиталі, засновувати школи, друкарні і братства. Легалізація православної церкви відкрила шлях до її організаційного зміцнення.

Іов (Іван) Борецький (1560 –1631 рр. )

Український церковний, політичний і освітній діяч. Народився на Львівщині, навчався у Львівській братській школі, а потім за кордоном.

Працював учителем, а потім ректором Львівської братської школи.

У  1618 р. обраний настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Чимало зусиль доклав до відновлення вищої православної ієрархії 1620 р. У 1620 р. висвячений на митрополита Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631). Великі надії покладав на розвиток освіти та книгодрукування. Один із засновників у 1615р. Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням Згуртував навколо себе сузір’я талановитих учених, просвітителів, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького. Духовний та політичний наставник Петра Могили. Близькими сподвижниками митрополита були керманичі козаків Петро Конашевич-Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Олифер Голуб. У боротьбі проти унії Борецький покладався передусім на козацтво

Петро Могила.  

Народився 1596 р. в сім’ї молдовського господаря, навчався у Львівській братській школі, а потім у європейських університетах. Служив у польському війську, брав участь у битві під Хотином, але згодом постригся в ченці. У 1627 р. затверджений архімандритом Києво-Печерської лаври,а 1632 р. — митрополитом Київським і Галицьким.

Був видатним богословом і організатором. З його ім’ям пов’язана нова доба в історії Української православної церкви. Провів церковні реформи.

Петро Могила (1596—1647) походив із молдавського князівського роду. Освіту отримав у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах. Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві 1621 р., а в 1625 р. прийняв чернечий постриг. Від 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а від 1632 р. — митрополит Київський і Галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві та ін.). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно реставровано Софійський собор і багато споруд Києво-Печерської лаври. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 р.), його філій у Вінниці, Кременці та Гощі та відкриття Слов’яно-греко-латинської академії у столиці Молдавського князівства м. Ясси в 1640 р. Величезну роль відіграв в оновленні православного богослов’я і зміцненні православної церкви в Україні. У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим.

Ставши митрополитом Київським і Галицьким, Петро Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви.

Церковні реформи Петра Могили

--домігся від польської влади визнання церковної ієрархії.За православними 

   визнавалося право мати свого митрополита та єпископів 

--визначалися умови розв’язання суперечок між православними та уніатами.

-- налагодив сувору дисципліну серед священиків і ченців, нагляд за якими                  повинні були здійснювати протопопи  

-- запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва,порядком         богослужінь тощо 

-- обов’язковим стало проголошення священиками виховних проповідей 

    для парафіян по неділях і у свята 

-- запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків      для священиків 

-- для розв’язання поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди      священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю вирішення        тяжб  серед духівництва світськими судами П. Могила заснував                         митрополичу    консисторію — церковний судовий орган.

-- обмежив право магнатів втручатися в церковні справи 

-- запровадив богослужіння українською мовою 

-- православній церкві повернули її майно і землі 

-- відбудовано Софійський собор, Десятинну церкву, церкву Спаса на                Берестові, Михайлівську церкву у Видубецьком монастирі та ін.

-- велику увагу приділяв освіті духівництва, з його ініціативи утворена  

    Києво-Могилянська академія  

-- дбав про розвиток друкарень, опікувався Львівською друкарнею,де було      видано         його «Требник».

Церква Спаса на Берестові

Церква була споруджена напр. ХІ — на початку ХІІ ст. як головний

храм Спасо-Преображенського монастиря й заміська резиденція київських князів. Під час навали хана Батия церкву було зруйновано і відбудовано потім у XV ст. На початку XVII ст. вона стала греко-католицькою.Православним її повернув у 1631 р. Петро Могила, віддавши за неї однузі своїх вотчин. Для відбудови церкви він запросив грецьких майстрів, які оновили храм, оздобивши його фресками.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного і культурного життя України, неможливо перебільшити. Недарма час, протягом якого він був митрополитом, називають Могилянською добою. Київська митрополія за Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною.

Українська православна церква в середині XVII ст. стала значною силою національно-релігійного визволення. невипадково основним гаслом Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої, що розпочалася 1648 р., була боротьба за віру.

Після легалізації православної церкви у 1632–1633 рр. уніати отримали сім, а православні п’ять єпархій. Становище уніатської церкви ускладнилося.

З одного боку, їй протистояла узаконена й організаційно зміцніла православна церква. З іншого боку, уніатське духовенство

зіткнулося з опором представників католицького духовенства, які були

невдоволені тим, що уніати позбавляли їх прибутків, оскільки переманювали до себе віруючих.

У 30-х роках XVII ст. політичне становище уніатської церкви стало

вкрай хитким. Вона не змогла залучити до унії всіх українців

і білорусів.

1599-1613 рр. -- діяльність уніатського митрополита Іпатія Потія.

1613-1637 рр. -- діяльність уніатського митрополита Йосифа-Вельяміна Рутського.

1615 р. -- заснування Київського братства та школи при ньому. Початок діяльності друкарні Києво-Печерського монастиря, створеної Єлисеєм Плетенецьким.

1620р. -- відновлення православної ієрархії. Обрання Київським православним митрополитом Йова Борецького.

1632 р. -- прийняття польським сеймом "Статей для заспокоєння руського народу".

1632-1647 рр. -- діяльність православного Київського митрополита Петра Могили.