Розвиток господарства в перш. полов. XVIІ ст..Зростання магнатського землеволодіння

Завдання:
-- прочитати § 9, виписати і вивчити :
-- шляхи зростання магнатського землеволодіння
-- поняття -- магнати, шляхта, латифундія, фільварок, магдебурзьке 
                    право, закріпачення селян
-- фільваркове господарство 
    ( причини переходу, наслідки )
-- найбільші міста в українських землях
-- види міст
-- всі поняття, пов’язані з управлінням міст
-- коли остаточне закріпачення, суть кріпацтва, види селян
-- усно на питання після § 9 , повторити  § 8

Після Люблінської унії 1569 р. в Україні почало швидко зростати феодальне землеволодіння за рахунок привласнення магнатами й шляхтичами земель Наддніпрянщини та Задніпрянщини. Розширення магнатського землеволодіння у першій половині XVII ст. відбувалося у східному та південно-східному напрямках - на Лівобережжі, Наддніпрянщині та Брацлавщині. В українському суспільства ХVІ ст. сформувались основні верстви суспільства. Це :

Процес  розширення магнатського землеволодіння значно прискорився після 1590 р., коли сейм Речі Посполитої дозволив королю роздавати «пустині, що лежали за Білою Церквою». Насправді ж ці землі були вже заселені козаками й селянами.

Наприкінці століття в їхнє життя почали втручатися магнати й шляхтичі. Експлуатація місцевого населення приносила магнатам великі прибутки.

Отже,домінуючі позиції в економіці посідали українські й польські магнати, які зосередили у своїх руках величезні масиви земель. Характерним для Польщі та українських її територій, зокрема, було велике магнатське землеволодіння. 

Мовою документів.

«У кінці ХVІ ст. почалася бурхлива колонізація Східної України, у т. ч. Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом, Сіверщини… Східну Україну колонізували селяни з Во-лині, Галичини, Холмщини та Поділля. У слід за хліборобами приїжджали магнати і тисячі їхніх наймитів, які захоплювали найбагатші у світі чорноземи. Утворювалися великі латифундії, фактично незалежні від польської корони. Ці пани мали наймане військо, репресивний адміністративний апарат. До середини ХVІІ ст. на просторах лівого і правого берегів Дніпра вони впровадили кріпацтво не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях»

(дослідники Б. Д. Лановик та М. В. Лазарович )

Латифундія — велике приватне земельне володіння.

Так ,наприклад,за станом на 1629 р. у руках 37 волинських магнатів зосереджувалося 3/4 усіх селянських господарств.

Наймогутнішим феодалом на Волині був князь Василь-Костянтин Острозький.На початку XVII ст. йому належали 59 міст, містечок і замків (у тому числі Острог,Звягіль,Чуднів), 857 сіл, 111 фільварків.Це становило третину всіх феодальних володінь на Волині.До того ж князь був власником земель у Київському,Руському,Подільському воєводствах.Його річний прибуток сягав 1 млн злотих. Великі земельні маєтності в інших місцевостях України мали також Заславські, Збаразькі, Хоткевичі, Пронські.Великими землевласниками були католицька та уніатська церкви, а також українські православні монастирі. 

Найбільшим церковним землевласником на Україні був Києво-Печерський монастир. На початку XVII ст. уніатській церкві на Волині належало близько 2 ,1 тис. селянських дворів.

Розвиток виробництва в Європі привів до швидкого зростання міст, які потребували все більшої кількості товарів. Унаслідок цього небачено швидко почали зростати ціни на продукти харчування. Магнатів і шляхтичів Речі Посполиті охопила лихоманка наживи. Щоб збільшити свої прибутки за рахунок виробництва сільськогосподарської продукції на продаж, вони повсюдно засновували фільварки, забираючи від них кращі землі. На початку XVII ст. фільварки поступово організовувалися в Центральній та Лівобережній Україні.

У першій половині XVII ст. подальшого розвитку набуває панське багатогалузеве господарство — фільварок. 

Фільварок -  багатогалузеве шляхетське господарство, в якому використовувалась праця кріпосних селян.

Фільваркова система господарства для магнатів і шляхти була найбільш вигідною, прибутковою. У фільварках продукція не тільки вирощувалася, але й перероблялася та відправлялася великими партіями на внутрішній і зовнішній ринок у вигляді напівфабрикатів.

Тобто фільваркове господарство було товарним, бо його продукція йшла на ринок.

Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель.Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя і Слобожанщину.

Проте регіоном найбільш розвиненого землеробства залишалися Белзщина, Холмщина, Волинь, Західне Поділля й частково Галичина.

Отримавши у власність землю, магнати та багатші шляхтичі осаджували (засновували) міста, містечка та слободи.Іноді нові поселення виникали на зруйнованих місцях. Щоб залучити населення у свої володіння, магнати й шляхта оголошували різні пільги та свободи на певний термін, іноді навіть до 30-40 років.

Заселенню східних і південно-східних українських земель сприяла й та обставина, що вони в цей період стали більш захищеними від турецько-татарських нападів, бо Запорозька Січ була для них перепоною.

Упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. були засновані десятки нових міст і сотні містечок:

Конотоп, Фастів, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Бориспіль тощо. У 40-х рр. XVII ст. в Україні налічувалось близько тисячі міст і містечок, у яких жило близько 20 % населення. 

Найбільшими за кількістю населення були Львів (15—18 тис. жителів),Київ (15 тис.), Меджибіж (12 тис.), Біла Церква (10,7 тис.). 

Однак типовими були міста з 2—3 тис. жителів. Від міст держава або магнати-власники отримували значні доходи — збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо. Деякі міста, як свідчать описи доходів, давали своїм власникам у п’ятдесять разів більше прибутку, ніж села, на місці я ки х вони виникли.

На середину XVII ст. загальна кількість міст на українських  землях становила близько тисячі. Проте великих міст - осередків ремесла,промислів та торгівлі - було порівняно небагато.

Переважно це стародавні міста, як-от: Київ, Львів, Перемишль, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Чернігів, Новгород-Сіверський та деякі інші.

Виробничою основою більшості міст було ремесло. У першій половині

XVII ст. в українських містах працювали ремісники понад 270-ти спеціальностей. До провідних ремесел належали ковальство, шевство, кравецтво. Розвивалися будівництво, деревообробка тощо.

Щоб захистити свої інтереси в протистоянні з державними

чиновниками, феодалами та в конкуренції із сільськими ремісниками, міські майстри засновували цехи — спілки ремісників однієї чи кількох споріднених професій у межах міста.

Міста були центри торгівлі. Раз чи двічі на тиждень у містах влаштовувалися торги, або базари. На них приїздили мешканці навколишніх сіл і містечок.

У найбільших містах України періодично відбувались ярмарки. На них з’їжджалися купці й укладали торгові угоди між різними регіонами України. Ярмарки проводили раз чи двічі на рік. Вони тривали кілька днів, а то й тижнів.

У Львові, Києві, Перемишлі, Галичі, Луцьку, Ярославі діяли постійні ярмарки. Згодом ці міста стали центрами міжнародної торгівлі.

За юридичним статусом міста поділялися на державні (королівські) і приватні,яких була переважна більшість. Державні міста користувалися магдебурзьким правом на самоврядування.

Процеси, які заважали розвитку міст :

-- панування феодально-кріпосницьких відносин 

-- всевладдя магнатів і шляхти :

      -- без сплати мита продукція фільварків вивозилася за кордон 

      -- у маєтках запроваджувалося промислове виробництво, що 

          призводило до звуження ринку збуту виробів ремісників 

-- поява на землях феодалів не цехових ремісників — «партачів», 

   які вели гостру конкурентну боротьбу з цеховими ремісниками 

-- великі побори та повинності городян на користь держави

Становище населення.

Що більше розвивалися панські фільварки, то все важчим ставало становище селян західних і центральних регіонів України.  По-перше, через відбирання в селян кращих земель. По-друге, через скорочення земельних наділів. У 40-х роках XVII ст. селянські наділи переважно становили 5-7 га. Це був той мінімум, який забезпечував прожиток для селянської сім’ї та утримання робочої худоби з реманентом.

Третина ж селян були малоземельними чи й безземельними.

Розвиток фільварків не тільки позбавляв українських селян права на землю, а й відбирав особисту свободу, перетворюючи їх на кріпаків. Третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили селян.

Відбувалося закріпачення селян, пани на власний розсуд визначали їм панщину, повинності й податки, розпоряджалися їх майном і життям. Унаслідок цього селянин перетворювався на повністю безправний придаток фільварку, предмет дарування, продажу та купівлі.

Закріпачення селян – встановлення особистої залежності селян, що полягала в «прикріпленні» до землі,в повній залежності від влади свого господаря --  підлеглості адміністративній і судовій владі свого володаря.

Суть кріпацтва: 

•  прикріплення селян до землі; 

•  запровадження обов'язкових селянських робіт на пана (панщина); 

•  обмеження громадянських прав і свобод селян. 

З кінця XVI ст. в давно заселених районах народних мас збільшується панщина до 4 -5 днів на тиждень. Протягом першої половини XVII ст. в Підляшші, Галичині, Волині й Поділлі щоденна панщина селян стала нормою.Упродовж XVII ст. різко погіршилося економічне, соціальне і правове становище селян у всіх регіонах України, що змушувало селян брати участь у повстаннях або рятуватися від надмірної експлуатації втечею в райони, де вона була значно меншою або зовсім відсутньою. У зв’язку з поширенням фільварків на нові території у східному та південно-східному напрямках з 20-х років XVII ст. стало різко погіршуватися становище як селян, так і міщан.

Тяжкий соціальний гніт народних мас України доповнювався

національно-релігійним. Так, існували різноманітні обмеження для

міщан із православних українців. Зокрема,у 1620 р., за повідомленнями сучасника,у Львові той, «хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех»

Висновки :

-- поява в умовах панування Речі Посполитої на українських землях 

    величезних земельних володінь магнатів і шляхти та зростання

    магнатського землеволодіння

-- домінування у сільському господарстві фільварків, які стали 

   провідним виробником товарної продукції 

-- освоєння нових земель

-- зростання упродовж першої половини XVIІ ст. кількості міст та їх 

    населення 

-- розширення зовнішньої та внутрішньої торгівлі

-- погіршення становища переважної більшості українських селян 

    унаслідок поширення фільваркової системи та посилення 

    феодально-кріпосницької експлуатації селян

-- потерпання від свавілля королівської адміністрації або власників міст

   та національно-релігійних утисків широких мас міського населення