Господарське життя України другої половини XIV — першої половини XVI ст.. Тема п’ята.

Сільське господарство залишається провідною галуззю економіки. 

Інтенсивно землеробство розвивалося в західних і північних українських землях, які менше страждали від турецьких і татарських наскоків. 

Протягом XIV — XVI ст. в  господарстві відбулося чимало змін.

Сільське господарство.

Продовжувала розвиватись землеробство.

Поряд з перелоговою та двопільною системою сівообігу  у центральних районах Київщини, у Галичині, на Поділлі та Волині поширюється трипільна система. 

На Поліссі і в Карпатах залишалася вирубна система обробітку 

землі, на півдні Київщини і Переяславщині  -  двопільна та перелогова.

У селянських господарствах основним знаряддям була дерев'ян соха. Почалося використання плуга і сохи із залізними лемешами і сошниками. Грунт не тільки розпушувався, а й переверталася скиба землі. Внаслідок цього поліпшувався обробіток грунту підвищувалася врожайність.

Основними культурами залишалися жито, пшениця, які вирощували на продаж.

У господарствах почали використовувати органічні добрива.Відбувся процес освоєння нових земель.

Крім землеробства, розвивались тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль продовжують відігравати рибальство й мисливство. 

У зв'язку зі зростанням великих феодальних господарств до середини XVI ст. майже зникають вільні общинні землі. Збільшується грошова й натуральна рента для селян, додається панщина  — 14  днів на рік.

Промисли: традиційними є солеваріння, виробництво дьогтю, смоли й поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу й дерева для домашнього вжитку. 

Ремесло.

Розвиток ремесла і торгівлі пов'язаний зі зростанням міст. У найбільших містах мешкало по 10-20  тис. чоловік (Київ, Львів, Кам'янець), у невеликих  — 2-4  тис. чоловік. Етнічний склад міського населення був неоднорідним, на Волині та в Центральній Україні переважали українці, в Галичині — поляки, німці, вірмени, євреї тощо. 

Зросла кількість ремісничих спеціальностей. За часів Київської Русі їх було близько 60, на початку XVI ст.  -  вже 200. У містах працювали кравці, шевці, чоботарі, зброярі та інші майстри. 

Ремісники широко використовували водяне колесо для обробки дерева, переробки олійних культур, валяння сукна, виготовлення пороху, в залізно-рудній справі.

З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися вужчі спеціалізації з виготовлення голок, годинників, ювелірних виробів. 

Ремісники працювали і в селах, виготовляючи знаряддя праці, одяг, взуття, посуд тощо.

У середині XVI ст. налічувалося близько 130  ремісничих спеціальностей. На українських землях, що входили до складу Польщі, поширилися цехи. Перша згадка про існування цехової організації в українських землях датується 1386 роком -  у грамоті йдеться про шевців Перемишля. Щоправда, православні українці не могли стати цеховиками, оскільки до цеху приймали тільки католиків.

Українських міщан королівська адміністрація обмежувала в заняттях ремеслами, промислами й торгівлею.

Торгівля.

У XIV-XVI ст. розвивалися товарно-грошові відносини, продукти землеробства, тваринництва почали виробляти не для власного споживання, а для продажу.

У містах і містечках щотижня відбувалися торги, де продавали сільськогосподарські продукти й ремісничі вироби. 

Збиралися вони раз, а іноді два рази на тиждень у великих і малих містах та 

містечках. На торги з'їжджалися і сходилися місцеві та околишні селяни, що привозили на продаж продукти сільського господарства й сировину, а купували предмети міського виробництва, яких не виготовляли сільські ремісники. 

Виник окремий прошарок населення, який займався тільки дрібною торгівлею. Цих людей називали перекупками, рядовницями (стояли в торговому ряду).

У XV ст. зародилася ярмаркова торгівля, що було першою ознакою формування внутрішнього ринку. Ярмарки влаштовували один-два рази на рік. тривали кілька днів. На ярмарки приїжджали купці з усієї України, а також з інших країн. У Києві відбувалося два ярмарки на рік (тиждень кожен). 

На ярмарках місцеве населення купувало одяг, взуття, господарський реманент та предмети домашнього вжитку і збувало продукти сільського господарства. 

Важливим предметом торгівлі була сіль. Великою перешкодою для торгівлі стали феодальні відносини. Купці змушені були десятки разів сплачувати мито за перевезення товарів. Так. на відстані від Турки до Яворова та від Дрогобича до Ярослава мито сплачували  174 рази. 

Що нового з'явилося у розвитку торгівлі 

1. Набув поширення продаж товарів у кредит. 

2. Відбувався продаж під заставу. 

3. Укладалися торгові контракти. 

4. З'являлися векселі. 

Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке надає його власникові право після закінчення терміну вимагати від боржника сплатити зазначену суму грошей. 

Розвивалася і зовнішня торгівля 

Торгівля велася з: 

•  країнами Сходу і Західної Європи; 

•  країнами Півночі -  Швецією, Данією; 

•  країнами Чорноморського узбережжя. 

З України вивозили: 

•  продукти сільського господарства; 

•  ліс, поташ, дьоготь, віск, коноплі, мед, селітру, шкури тощо. 

В Україну привозили: 

•  предмети розкоші; 

•  шовкові тканини, сукна; 

•  військове спорядження, зброю; 

•  хутра соболів, горностаїв; 

•  срібло, мідь, вина та інше. 

Від кінця XV ст. Київ став одним із найбільших центрів міжнародної торгівлі. Через Київ проходили торговельні шляхи з півночі на південь (по Дніпру) та із Західної Європи до країн Сходу. Про інування широких торгових зв'язків Києва з країнами Європи свідчать знайдені у місті під час розкопок монети з Прибалтики, Чехії, Угорщини, Німеччини, Великої Британії.

Магдебурське право.

За польсько-литовської доби поширилося у містах України магдебурзьке право. Уперше воно було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі 

й остаточно сформувалося як система правових норм у XIII ст.

Магдебурське право – це міське право на самоврядування, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, владі феодалів і створювали органи самоврядування.

Причини надання українським містам Магдебурзького права:

• повільний розвиток міст через постійні напади татар  

• держава, польські королі, литовські князі, церква (в їхніх руках 

перебували міста) були зацікавлені в розвитку міст: з міст у державну скарбницю надходили податки, міські фортеці захищали 

від зовнішніх ворогів  

• прагнення міського населення самостійно керувати життям свого міста 

1339 р. м.Санок Галицько-Волинського князівства  — перше місто України, якому було надано магдебурзьке право. 

Згодом магдебурзьке право одержали й інші міста: 

•  Львів (1356 p.); 

•  Кременець (1374 p.); 

•  Луцьк (1432 p.); 

•  Житомир (1444 p.); 

•  Київ (1494-  1497 рр.); 

•  Дубно (1498 p.); 

•  Ковель (1518 p.); 

•  Берестечко ( 1547 р.) та інші. 

Протягом XV — XVII ст. магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України. Воно сприяло розвиткові промисловості та торгівлі. Переваги в органах самоуправління мало українське населення й уніати.  

Наслідки поширення магдебурзького права: 
•  відбувався захист міського населення від сваволі королівських намісників     та великих землевласників 
•  сприяло зростанню самостійності міст та їх розвитку   
• свідчило про досягнуті успіхи міського населення в боротьбі проти 
   власників 
•  створювало сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі 
•  сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міст  
• дало можливість „європеїзувати" міське життя 
•  стало можливим ввести міське життя в чіткі правові норми  
• встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та   суду 
•  формувало нові риси міського життя та ментальність міського населення  
•  Україна долучалася до європейської політичної культури. 

Негативні наслідки запровадження магдебурзького права 
1. Усі посади в міському управлінні обіймали багаті городяни, а основна маса міського населення (плебс) була усунена від управління містами. 
2.Відбувалося посилення іноземної колонізації та обмеження прав українського населення. 
3. Здійснювалося витіснення з органів самоврядування корінних жителів, місце яких зайняли поляки та німці. 
4.Загострювалися проблеми в економічній сфері, де серйозними конкурентами українців стали вірмени та євреї. 
5.Магдебурзьке право гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління.