Рим у І ст. до н.е. Повстання Спартака. Тема восьма.

На  початку I ст. до н. е. боротьба за владу спалахнула з новою силою, 

розділивши римське суспільство на дві ворогуючі партії.

Оптимати   виражали  інтереси знатних  аристократичних родів Сенату. Популяри  виступали  за надання  більшої  влади Народним зборам і трибунам, відбиваючи настрої значної частини населення республіки.

Завдання :
-- опрацювати  § 41 п. 5   і матеріал блога
-- виписати і вивчити :

-- хто такі популяри, оптимати
-- імена полководців, між якими велася боротьба за владу 
    у І ст.. до н.е., її наслідки
-- поняття – громадянська війна
-- хто такий диктатор, зміст диктатури Сулли
-- хто скасував розпорядження Сулли
-- повторити поняття гладіатори
-- повстання Спартака – дата, причини,хто очолив, плани рабів, 
   основні події, підсумки причини поразки, значення
-- ім’я Спартак

-- повторити матеріал § 36 -- 41

На  чолі  популярів  стояв  талановитий  полководець  Гай Марій, а його супротивником був Корнелій Сулла. 

Будучи Консулом Гай Марій провів військову реформу і дозволив приймати у військо всіх бажаючих — незалежно від їхнього майнового стану. Солдати стали озброюватися за рахунок держави та одержувати платню, а після завершення служби — земельну ділянку. Термін служби в армії визначався 20-25 роками. Таким чином, римське народне ополчення перетворилося на добровільно наймане професійне військо.

Гай Марій  прославився  блискучими перемогами  

над  дикими кімврами й тевтонами,  що  вторглися в Північну  Італію. 

Знатний  і  хитрий  Сулла  розгромив  війська понтійського царя Мітридата VI, який намагався відібрати  володіння  Риму  в Східному Середземномор’ї.  

Обидва Консули прагнули стати головнокомандуючими і між ними розпочалася боротьба за владу, у якій вони спиралися на вірні їм війська.

Уперше в римській історії армія вступила в рідну землю, як у ворожу країну. Кілька разів Рим переходив із рук у руки. Захоплення міста Марієм у 87 р. до н. е. супроводжувалося жорстоким  

терором — беззаконним  і безкарним знищенням супротивників, присвоєнням їхнього майна й багатств.

Так  у  Римській  республіці  почалися громадянські  війни . Зникла повага до закону, держави, батьківщини.

Громадянська війна — військова боротьба за владу між громадянами однієї країни.

Після смерті Марія владу в Римі захопив Сулла. За  спеціальними  списками протягом нетривалого часу в Римі було схоплено й убито десятки тисяч імовірних супротивників Сулли й просто багатих людей.

Громадян  охопив  жах.  Сенат і  Народні  збори  слухняно  оголосили Суллу диктатором  —  «для  видання  законів  і  встановлення порядку в державі».

Таким  чином,  унаслідок  громадянських війн у Римі утвердилася диктатура  — влада однієї людини.

Диктатура Луція Корнелія Сулли (82-79 рр. до н. е.):

–  влада народних зборів значно обмежувалася: тепер трибуни могли 

   пропонувати народу тільки ті закони, які ухвалював сенат

– сенат став вищим адміністративним та судовим органом,але він    підпорядковувався Суллі

– обмежено владу Консулів

Розпорядження Сулли були скасовані новообраними консулами Марком Крассом та Гнеєм Помпеєм.

Після  диктатури  Сулли  ситуація  в  Римській державі  загострилася.

Повстання Спартака – 74 –71 рр. до н.е.

Жодна  держава давнього світу не мала такої кількості рабів, як Рим. Їх працю використовували в усіх галузях господарства. Рабів було так багато, що їх убивали заради задоволення. Оскільки серед рабів були захоплені в полон воїни, стали влаштовувати гладіаторські бої, щоб насолодитися їхньою майстерністю. 

Найпоширенішими видовищами  в  Римі  були бої гладіаторів.  Для них будували амфітеатри, схожі на сучасні стадіони. У центрі такої споруди розміщували посипаний піском майданчик — арену (від латинського «пісок»).

Гладіатори -  у Римі так  називали  рабів, які виступали в боях для  розваги римських громадян.

У гладіатори віддавали найсильніших рабів-військовополонених або засуджених на смерть злочинців. Для участі в боях їх готували в спеціальних школах. Крім піших гладіаторів, у боях брали участь вершники та колісничі, які проводили бої на колісницях. 

Особливим видом розваг було цькування звірів, яких спеціально привозили з Африки і випускали на арену амфітеатрів.

У місті  Капуя існувала найвідоміша в  країні  школа  гладіаторів.  У 74 р. до н. е.  раби-гладіатори  домовилися  втекти  зі  школи-в’язниці,  але їх  видав  зрадник. І все-таки  більш  як  70  рабів  перебили  варту  й вирвалися  на  волю. 
Вони  сховалися  на  вершині  загаслого  вулкана  Везувій ,  скелясті й стрімчасті схили  якого  заросли  колючим  чагарником  і диким виноградом.

Причини повстання:
-- жорстоке ставлення римлян до рабів
-- прагнення рабів до волі
-- використання рабів для розваг

Повстання рабів очолив Спартак.  

Спартак – колишній римський раб-гладіатор, очолив повстання на території сучасної Італії в період 74 рік до н. е.. – 71 рік до н. е. Його армія, що складалася з втікачів гладіаторів і рабів, розбила в ряді битв кілька римських легіонів, в тому числі дві консульські армії.

Він був родом із гірської країни Фракії, розташованої в північній частині Балканського півострова. За словами Плутарха, своєю надзвичайною сміливістю, фізичною  силою й зростом  Спартак  був  схожий на  варвара,  але розумом і гуманністю нагадував елліна. Він воював із римлянами й потрапив у полон. Спартака відправили в гладіаторську школу, де він став учителем фехтування.

Невільники  з  усієї  округи  бігли  до  Спартака.  Його  загін нападав  на багаті маєтки,  грабував  їх,  звільняв  рабів.  Проти збіглих невільників влада вислала тритисячний військовий загін. 

Командир загону римлян  розбив табір біля підніжжя вулкана й перекрив 

єдину  стежку,  яка  вела  на  вершину. Колишні  раби  опинилися в пастці.

За наказом Спартака обложені сплели драбини з виноградної лози, по них уночі спустилися зі стрімких круч і зненацька напали  на  

римський  табір  із тилу.

Своїм  рішучим  натиском  повсталі примусили римлян тікати, захопили зброю, спорядження й припаси. Це була перша велика перемога Спартака. Звістка про цю перемогу рознеслася  по  півдню  Італії. Незабаром  загін утеклих  рабів перетворився  на  багатотисячне військо. До  Спартака  бігли раби з маєтків і ремісничих майстерень, пастухи й рудокопи. Вони  говорили різними  мовами,  поклонялися різним богам,  а  багато  хто  ніколи навіть не тримав зброї в руках.

Спартак розумів, що тільки організоване військо повсталих зможе протистояти  професійній  римській армії. Тому  він розділив рабів  на загони  за національностями: галли, греки, германці, самніти. Ковалі кували зброю й спорядження. Гладіатори навчали своїх товаришів військової справи. Повсталі навіть створили  кінноту,  пригнавши табуни коней. 

Спартак  вимагав  беззаперечного  виконання наказів, забороняв грабування й накопичення золота. Керувати армією рабів йому допомагали галл  Крикс і грек Еномай .

На  початок  72  р. до н. е. вся південна Італія була охоплена повстанням. Військо  рабів нараховувало  більш як  60  тисяч  повсталих. У планах повсталих було дойти до Альп, перейти гори і здобути волю.  Спартак  повів  свою армію  на  північ,  щоб  вийти  за  межі Італії й  стати  вільними.  Але  не  всі  повсталі  хотіли йти саме туди. 10 тисяч германців і галлів на чолі  з  Криксом  відокремилися  від  основного війська. Загін Крикса був повністю знищений римлянами в бою біля гори Гарган.

Військо  Спартака  не знало поразок. Пройшовши через усю Італію з півдня на північ, колишні раби розбили три римські армії. Здавалося, тільки Альпи відділяли повсталих від волі… Але раптово Спартак повернув  своє військо на південь. Невідомо точно, чому повсталі не залишили Італію. 

Можливо, перемоги вселили їм упевненість у власних силах, і вони вирішили, що здатні погубити ненависний Рим? Із часів Ганнібала Риму жодного разу не загрожувала  така  велика  небезпека.  Тільки тепер  до стін  Вічного  міста наближалися  не грізні пуни, а знехтувані раби.

Сенат доручив придушити  повстання Марку Ліцинію Крассу  — честолюбному полководцеві й одному з найбагатших людей Риму. Воїни боялися його  більше,  ніж Спартака,  тому  що  Красс  наказав страчувати кожного десятого римлянина з тих, хто тікав із поля бою. Для розгрому армії Спартака римляни використували всю міць своєї держави.

Спартак не став штурмувати Рим. Він привів армію на вузький півострів до берегів протоки, що розділяла Італію й Сицилію, і хотів переправити своє військо на острів. Імовірно, він сподівався на повстання місцевих рабів і встановлення в Сицилії своєї влади. Пірати  обіцяли  Спартаку кораблі  для переправи,  але обманули його. 



Повсталі  самі  зробили  плоти,  але  їх  із легкістю  розкидала буря.  Тим часом  Красс наказав відгородити перешийок  від  моря до моря глибоким ровом і високим валом. Раби знову опинилися в пастці. Настала холодна зима, що забрала життя ослабілих повсталих: у них закінчилося продовольство.
Вируючий  сніговій  зимової  ночі  допомагав воїнам Спартака, які пішли на штурм укріплень Красса. Легіонери не витримали запеклого натиску рабів, що рвалися до волі. Спартак утратив багатьох воїнів, але знову врятував армію. Перемога коштувала повсталим дуже дорого. Від уцілілої армії знову відокремився двадцятитисячний загін, який був майже відразу знищений римлянами. 

На допомогу Крассу з Іспанії й Фракії поспішали загартовані в  боях легіони. 
Не маючи можливості італійськими легіонами розгромити повсталих, сенат закликав на допомогу армію Помпея із Іспанії, легіони Лукулла із Македонії.
Спартак вирішив дати вирішальний бій до об’єднання всіх римських військ 

Битва  відбулася  в 71 р. до н. е.   Спартак спробував  убити Красса й навіть знищив кількох охоронців, але був поранений і боровся, стоячи на одному коліні. Легіонери порубали вождя рабів на  шматки.  






Римський  історик Флор,  що  не  відчував  симпатії  до повсталих рабів, писав: «Сам Спартак, борючись у перших лавах із дивною відвагою, загинув, як личить великому полководцеві». 

Армія рабів була розбита.

Шість тисяч спартаківців, узятих у полон, були розіп’яті на хрестах уздовж дороги між Римом і Капуєю. Давньоримські історики  з неприхованою повагою  писали про Спартака.  Для багатьох поколінь  людей різних національностей він став символом боротьби за волю

Причини поразки повстання Спартака :
-- перевага римлян в чисельності військ та озброєнні
-- стихійних характер повстання, відсутність чіткого плану
-- необдумана зміна планів рабів
-- розбіжності й розколи послабили армію Спартака 

Повстання Спартака стало найбільшим повстанням рабів не лише в історії Риму, а й усього стародавнього світу.