Реформи братів Гракхів. Тема восьма.

Завдання :
-- опрацювати  § 40 і  матеріал блога
-- виписати і вивчити :

-- джерела рабства
-- де використовували працю рабів
-- поняття – гладіатори
-- чому селяни розорялись
-- які були наслідки розорення селян в Римі
-- хто в Римі виступав за наділення селян землею
-- причини реформ Гракхів
-- дата і зміст земельної реформи Тиберія Гракха, наслідки
-- дата і зміст земельної реформи Гая Гракха, наслідки

-- які зміни відбулись в римському війську, наслідки цих змін


Жодна  держава давнього світу не мала такої кількості рабів, як Рим. Навіть найбідніші громадяни  мали  одного-двох невільників. Людина, що не мала жодного раба, уважалася жебраком.

Джерела рабства в Римі :

Багато невільників працювало в сільському господарстві .

Вони обробляли землю, доглядали за рослинами, збирали врожай, випасали худобу. Римляни не купували робочих тварин, якщо цю роботу могли виконати  раби, бо утримання людей обходилося значно дешевше. Тому раби обертали жорнова млинів, водяні колеса, запускали в дію важкі преси. Багато хто вважав, що раб має працювати до самої смерті й не повинен знати нічого, крім роботи, сну та їжі. Постарілого  раба  залишали  вмирати на  пустельному острові посеред Тибру.

Раби  працювали  в ремісничих майстернях, де виконували найважчу й брудну роботу. Купці використовували їх як вантажників і веслярів на торговельних суднах. У  маєтках заможних  римлян  було  багато рабів, які підтримували  там  чистоту й  затишок,  виховували  й  навчали панських дітей, готували їжу, доглядали за садом і свійськими тваринами.

Домашні  раби — слуги  й  служниці, актори й танцівниці, поети й охоронці— перетворювали  життя  своїх  панів  на  нескінченне свято. Але рабовласником була не тільки окрема людина. Римська держава,  її  міста  й храми  також  володіли численними  рабами. 

Державні раби будували дороги й мости, фортеці й канали. 

Міські раби зносили старі будинки, чистили каналізацію, будували водопроводи.

Храмові раби обслуговували храми й святилища, брали участь в обрядах.

І  хоча  життя  раба  скрізь  було  жахливим, найстрашнішим місцем для нього  були  рудники. У глибоких шахтах, при  світлі жалюгідного світильника невільники  добували  мідну  або  срібну руду.  Вони майже ніколи  не  піднімалися  на  поверхню. Молоді сильні чоловіки швидко перетворювалися тут на сліпих знесилених інвалідів і гинули.

Рабів було так багато, що їх убивали заради задоволення.

Оскільки серед рабів були захоплені в полон воїни, стали влаштовувати гладіаторські бої, щоб насолодитися їхньою майстерністю. 


Гладіатори  — це раби, яким давали зброю й примушували битися один з одним. Нагородою переможцеві було його життя.

Гладіатори -  у Римі так  називали  рабів, які виступали в поєдинках для розваги римських громадян.

У середині II ст. до н. е. володіння Риму ставали все більшими. Знать багатіла. Але в той же час серед римлян з’явилося багато бідних людей. Чому ж одні багатіли, а інші, навпаки, біднішали?

Розорення селян.
Беручи участь у завойовницьких походах, селяни на тривалий  час залишали свої госодарства. Через тривалу відсутність чоловіків господарство занепадало: порожніли поля, усихали сади й виноградники. Прості трудівники опинялися в борговій залежності від багатіїв-сусідів.

Повернувшись додому, колишні воїни тяжко працювали, щоб розрахуватися з боргами, сплатити податки, підняти господарство. І от урожай зібраний. Селянин поспішає на ринок продати його та бачить масу дешевих продуктів із підкорених провінцій.
Та  основними  конкурентами  селян  були  власники великих рабовласницьких вілл. Раби-іноземці  виробляли величезну кількість дешевих  продуктів:  хліба,  м’яса,  вина, маслинової  олії, овочів і фруктів. Селянські товари коштували дорожче.

Не витримуючи конкуренції, селяни змушені були продавати свої ділянки багатіям, а іноді ті забирали їх за борги.

Згідно  із  законом, люди без власності не мали права бути воїнами. 

Отже, селяни розорялись томущо :
-- участь у постійних війнах вела до занепаду господарства
-- селяни потрапляли у борги після повернення з війни
-- товари селян були неконкурентоспроможними порівняно з товарами 

   рабовласників, які виробляли раби і тому вони були дешевими

Таким чином, 
-- розорення селян послабило римську армію
-- розорення селян вело до поступового занепаду господарства, так як в сільському господарстві все більше використовувалась праця рабів , а вона праця була непродуктивною.

Це хвилювало багатьох впливових людей, які хотіли продовжувати завойовницькі війни.

Римська республіка увійшла в період кризи. Це розуміли найбільш далекоглядні римські громадяни. Вони розуміли,  що розорення селян та 
зосередження влади  в руках невеликої кількості багачів загрожує республіканському устрою,  і виступали  за  земельну  реформу.  

Захисником селянства став Тиберій Семпроній Гракх (162—133 рр. до  н.  е.), а пізніше його брат -- Гай Гракх.







Причини реформ братів Гракхів :
--широке використання праці рабів, навіть в сільському господарстві,           внаслідок війн, що вело до зниження продуктивності праці і до занепаду   господарства
--розорення селян в Італії внаслідок війн і широкого використання праці          рабів в сільському господарстві
-- послаблення римської армії, в якій почали використовувати найманців
-- збільшення безробітного населення в Італії

У 133р. до н.е. Тиберій Гракх був обраний народним трибуном. Він запропонував новий закон, згідно з яким кожна родина не повинна була мати більш як 250 гектарів суспільної землі. Надлишки повертались державі й заново ділилася поміж збіднілими плебеями. 

Ця земля навічно залишалася в селянина і передавалася в спадок, але її не можна було продавати.






Більшість сенату, що складалася з найбагатших землевласників, виступила проти Ґракха,  на його закони було накладено  вето одного з трибунів.  Утім, за  пропозицією Тиберія, народні збори позбавили  цього  трибуна  влади  і прийняли  земельний закон Ґракха. Комісія з розподілу землі успішно вела свої справи. Тому для Тиберія було надзвичайно важливо бути обраним у трибуни на наступний рік. Але вороги Тиберія звинуватили його в прагненні царської влади.
Поширювані ворогами Тиберія чутки про його намір позбавити сенат влади і правити одноосібно викликали обурення сенаторів. Розлючені, озброївшись палицями, вони кинулися на площу, де перебував Тиберій Ґракх зі своїми прихильниками. Люди за зви­чаєм розступилися перед сенаторами. Виникла сутичка, під час якої Тиберій загинув, його тіло кинули у води Тибру. Того ж дня було вбито 300 його прихильників. Після вбивства Тиберія Ґракха діяльність комісії з переділу земель була припинена.

Справу  Тиберія  продовжив  
його  молодший брат  Гай Семпроній Гракх  (153—121 рр. до н. е.). Через десять  років  після  
загибелі Тиберія багатотисячна  
юрба  обрала молодшого Гракха народним трибуном.



У  123 р. до н. е.  Гай Гракх прискорив роздачу землі біднякам 
не  тільки  в  Римі,  але  й  у  завойованій  Африці.
  
Десятки тисяч селян  отримали  ділянки. Крім того, він запропонував закон про створення  колоній  за  межами Італії. Жителі-переселенці отримували наділи землі. Для  забезпечення  Рима  хлібом Гай будував комори та дороги. у містах продавали дешевий хліб. Він постійно був в оточенні ремісників, учених, землемірів, сам керував роботами.  Чимало рішень проводив через народні збори всупереч сенату й іншим посадовим особам.

Однак  римська  знать  не  бажала  ділитися  своїми  правами й привілеями. Багатії збирали сили й озброювали своїх прихильників. За свідченням римського історика, відбувалися «заворушення, які не знали меж». Сенатори запропонували Народним зборам скасувати  деякі  закони Гракхів. Почалася  кривава  бійня.  Гай Гракх  із  друзями  й  однодумцями укріпився  на  пагорбі  Авентін. Однак вони не змогли стримати натиск численних ворогів, яким допомагали найманці — критські лучники. У священному гаю Гай Гракх добровільно прийняв смерть від рук вірного раба.

Загибель Гракхів не примирила римських громадян. 80 тисяч селян, які одержали землю, вважали Гракхів героями.  Інші ж обвинувачували їх у заколотах і порушенні вітчизняних традицій.

Наприкінці II ст.до  н.е.  в  організації  римського  війська  відбулися значні зміни. 
Тепер  усі  бажаючі  громадяни  незалежно  від  свого  статку могли стати воїнами. За свою службу легіонери одержували частку здобичі, продукти й гроші. Так військо стало найманим. Лави легіонерів поповнювали пролетарії й збіднілі селяни. Такі солдати всім були зобов’язані своєму полководцеві й вірно слугували йому.

Після шістнадцяти років сумлінної служби легіонери ставали ветеранами . Виходячи у відставку, вони одержували багаті подарунки  й  великі земельні наділи  від  полководців, тому  відчували подяку саме до них, а не до держави.

Таким чином, армія стала надійним  знаряддям  у боротьбі полководців за владу. Римський історик писав: «Гуркіт зброї заглушив голос закону».