Візантійська імперія. Тема перша

Завдання :
-- прочитати параграф  5  і  матеріал блога
-- виписати і вивчити:

-- коли і в наслідок чого з’явилась Візантійська імперія ?
-- чому ця імперія так називалась ?
-- дата існування Візантійської імперії
-- чому Візантія на відміну від Європейських країн тривалий час була                 великою і могутньою державою ?
-- імена – Юстініан Великий, Теодора
-- головна мета зовнішньої політики Юстініана
-- значення правління Юстініана
-- коли відбулось расселення слов’ян на землі Візантії і які були наслідки ?
-- що таке іконоборство ?
-- причини падіння Візантійської імперії ?
-- дата завоювання Взантії
-- виписати досягнення культури Візантії
-- повторити поняття – мозаїка, фреска
-- поняття -- ікона



Утворення Візантійської імперії

Упродовж 324-330 рр. Константин І збудував на Сході нову столицю Римської Імперії – Візантій на місці стародавньої колонії. Візантій дав назву Східній Римській імперії – Візантія. Виключно вигідне розташування,на перехресті шляхів між Заходом і Сходом,швидко перетворило Константинополь на найбільше місто Європи.

395 р. – Розділ Римської імперії на Західну і Східну. Після смерті імператора Феодосія Римська імперія остаточно розділилася на Західну і Східну (Візантія, столиця – місто Константинополь (сучасний Стамбул)),у кожній з яких правив свій імператор. До складу Східної Римської імперії увійшли Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, частина Криму, Месопотамії і Закавказзя, а також ряд островів Середземного моря. Ці землі населяли різні народи -  сирійці, грузини, вірмени, євреї, але провідну роль у житті  імперії  відігравали  греки.  Тому поступово грецька витіснила латину і стала державною  мовою.

Назву «Візантія» почали використовувати вже після загибелі держави, історичний шлях якої складає  понад тисячоліття: з IV ст.  і до завоювання турками-османами у  1453 р.

У перебігу Великого переселення народів Візантія,на відміну від Західної Римської  імперії, змогла захистити свої володіння  від нашестя  варварів. Вона не лише вистояла, а й залишилася країною з розвиненою економікою і культурою.

Візантія вважалася країною міст, їх налічувалось понад тисячи. Тоді як у Західній Європі міста занепали, у Візантії вони продовжували розвиватися й ставали центрами ремесла та торгівлі.



У багатолюдних містах процвітали ремесла, а виготовлені візантійськими майстрами ювелірні прикраси, розкішні тканини, коштовний  і  скляний посуд  не  мали  собі рівних. 

Особливо вражав  пишністю соборів  і  палаців  столичний Константинополь. Візантійці дуже пишалися  величчю і багатством своєї країни.

Візантія знаходилась на перехресті торгівельних шляхів, найважливішим серед яких був Великий шовковий шлях. Вироби візантійських майстрів залишалися взірцем для ремісників багатьох країн. Наявність зручних гаваней і панування над протоками сприяли розвитку мореплавства і торговлі. У середні віка Візантія залишалась морською державою . 


Уся повнота державної влади належала імператору (василевсу ). Він видавав закони,командував військом,призначав на посади,тримав під своїм захистом церкву. Зі свого боку, церква стверджувала, що влада імператора є священною, він обраний Богом для володарювання над християнським світом і стоїть вище за всіх інших людей. Панувало правило:«Що бажає імператор -  має силу закону». Імператора оточувало загальне поклоніння, його двір потопав у розкоші. 

Своє особливе становище візантійські правителі підкреслювали навіть у одязі. Тільки вони мали право носити плащ   і взуття червоного (пурпурного, багряного) кольору. Разом з тим влада імператора не була спадковою. Кожного нового государя проголошували військо, сенат і народ, тому на престол могли піднятися  навіть люди невисокого походження.Неодноразово імператорами ставали колишні солдати і навіть звичайні селяни. Проте, щоб утриматися на троні, їм доводилося уважно прислухатися до думки знаті й чиновників, а також до настроїв рядових жителів  столиці. 


Коли  мешканців Константинополя  не влаштовував якийсь правитель, вони виходили на  вулиці  міста з  криками:«Іншого  імператора ромеям!» Інколи їм вдавалося досягти  успіху, але частіше  імператорів скидали  за допомогою двірських інтриг та заколотів.

Розквіт Візантійської імперії відбувся за правління імператора Юстиніана І – роки правління 527 – 565 рр.

Юстиніан І Великий (527–565рр. правління) -- візантійський імператор.Народився в селищі Таурезіум, що знаходився на території Верхньої Македонії. Його рідною мовою була латина. Ще хлопчиком його дядько-полководець привіз його до Константинополя, усиновив його і дав йому освіту. Цей дядько став імператором Юстином I, а Юстиніан — його наступником з 527 року. Він одразу ж започаткував загальну програму відродження величі Риму в усіх аспектах. Він мало спав, був надзвичайно енергійним та уважним до дрібниць. На нього справляла сильний вплив його дружина Теодора, колишня акторка. Після її смерті він став менш рішучим як правитель.

Теодора – дружина Юстиніана І,походила з простої родини, у молодості працювала цирковою акторкою. Врода й надзвичайна привабливість дівчини спонукали Юстиніана одружитися з нею. Ця жінка непохитної волі фактично стала співправителькою чоловіка: приймала іноземних послів, вела дипломатичне листування. Під час повстання у 532р., коли Юстиніан розгубився,саме Теодора переконала його вжити необхідних заходів і придушити повстання. У цирк, де зібрались повстанці, були послані війська і повстанці були розбиті.




Юстиніан дуже багато часу віддавав державним справам, часто займаючись ними і вночі. Через це він мало спав і отримав від  сучасників прізвисько «Безсонний государ». До розкоші ставився байдуже, але не шкодував грошей для прикрашання столиці, розуміючи, що її зовнішній вигляд підносить престиж держави. Чудові константинопольські палаци і будинки, пишність прийомів викликали захват не тільки у варварських правителів і послів, а й у досвідчених римлян. Утім, і тут Юстиніан знав міру. Коли в середині VI ст. землетрус зруйнував безліч міст, він негайно скасував пишні палацові обіди для столичної знаті, а заощаджені чималі кошти відіслав постраждалим.


Свою головну мету Юстиніан бачив у відновленні Римської імперії в межах до розділу 395 р. Щоб  досягти  її, він  проводив  активну зовнішню  політику і постійно вів війни, як і вимагали величезного напруження всіх сил держави. Візантійське військо досить швидко розгромило Вандальське королівство у Північній Африці й відвоювало у вестготів частину Іспанії, зрештою Середземне море перетворилося на внутрішнє візантійське озеро. Юстиніан спромігся утримати східний кордон з Персією, і відновив імператорську владу над Остготським королівством в Італії. За його правління Візантійська імперія досягла найбільших розмірів.

На сході Візантія вела виснажливі війни з Персією. На півночі їй доводилося тримати постійну оборону проти регулярних вторгнень слов’ян. За всі роки свого правління Юстиніан особисто не взяв участі у жодній битві чи поході, однак усі війни закінчив досить  успішно. Заслуга в цьому належала талановитим  візантійським  полководцям,  насамперед Велісарію.

Велісарій (Велізарій) -- талановитий візантійський полководець, який жив у VI ст.  За походженням був варваром - слов’янином  чи германцем. Видатний полководець і хоробрий воїн, він нерідко бився у бою поряд зі своїми воїнами, надихаючи їх особистим прикладом. Велісарій мав величезний авторитет, і навряд чи хтось у Константинополі відважився б не підкоритися цій людині. Юстиніан навіть узяв з нього клятву, що він ніколи в житті не намагатиметься захопити імператорський престол. Попри численні перемоги, здобуті для Візантії Велісарієм, Юстиніан усунув його з посади. 



У пам’яті нащадків великий полководець залишився символом вірного слуги, який постраждав від невдячності правителя.

Юстиніан І зміцнив державне управління й удосконалив процес збирання податків. Ці реформи були настільки непопулярними, що скінчилися Нікейським повстанням 532 року, і це ледь не коштувало йому трону. В Константинополі спалахнуло велике повстання «Ніка!» (грец. - «Перемагай!»). Саме з таким гаслом виступили повстанці. Вони спалили податкові списки, захопили в'язницю й випустили на свободу в'язнів. Перемога схилялася на бік повсталих. Юстиніан у відчаї готувався до втечі зі столиці. Тільки завдяки рішучості Теодори, яка змогла перекопати чоловіка вжити необхідних заходів, удалося придушити повстання.

У 528 році Юстиніан наказав повністю переглянути римське право, маючи на меті зробити його таким само неперевершеним у формально-юридичному плані, яким воно було трьома століттями раніше. Юстиніан пов'язував добробут держави з добробутом церкви і вважав себе носієм вищої церковної влади, так само як і світської . 


Збудував в 537 році величний храм Святої Софії в Константинополі . 

Значення правління Юстиніана:
-- активно підтримував ремесло і торгівлю                             
-- зміцнив систему управління ( будь-яка людина, справжній фахівець могла 
    отримати високу державну посаду )  
-- упорядкував судову систему ( складено звід законів-- “Кодекс Юстиніана”,     або   “Звід цивільного права” )  
-- насаджував християнство, викорінював язичництво  
-- сприяв розвитку культури ( при ньому збудовано храм Святої Софії              найвеличніший       православний храм у світі )  
-- збільшив свої володіння ( за рахунок королівства вандалів у Африці,
    остготського королівства в Італії, південних земель в Іспанії )

Юстиніан Великий помер бездітним. Престол зайняв без заперечень і боротьби небіж Юстиніана — Юстин II (565—578 рр.). Нескінченні війни, внутрішні чвари, жахлива епідемія чуми, яка забрала майже половину населення Візантії, - усе це вкрай виснажило сили імперії.

З початку VI ст. на Візантійську імперію почали нападати слов’янські племена. Від нападів, вони перейшли до заселення північних територій імперії. Спочатку вони заселили північну територію Балканського півострова, потім Македонію та частину Греції. Згодом слов’яни стали підданими Візантійської імперії – платили податки, несли службу у війську.

Кордони Візантійської імперії внаслідок її послаблення почали зменшуватись.

У час жорстоких випробувань серед візантійських християн поширилося вчення, яке заперечувало вшанування ікон. Його прибічники - іконоборці  - знищували  ікони, викидали їх  із храмів.

Іконоборство -- це релігійний рух ( VIII – пер.пол. ІХ ст..), який заперечував ушанування святих ікон, мощей.

Імператор  Лев III відкрито підтримав іконоборців. Найвірогідніше виступ імператора проти шанування священних зображень був пов'язаний із збагаченням монастирів. Атже, незважаючи на глибоку повагу візантійців до чепців та священнослужителів, кричуща розкіш монастирів викликала невдоволення в суспільстві, а ікони символізували це багатство.

Протистояння між іконоборцями та іконошанувальниками тривало понад 100 років і охопило всі верстви населення. Воно супроводжувалося нищенням ікон, катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне — конфіскацією церковних і монастирських угідь. Нарешті у 843 р. іконошанувальники одержали перемогу. Культ ікон було відновлено, а іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила послаблення Візантії.

Поступово імперія занепадала.

Причини падіння Візантійської імперії:

- економічний занепад ремесла, торгівлі, сільського господарства,         феодальні   усобиці, народні повстання склали цілий комплекс причин,         які    зумовили       ослаблення імперії
-- спустошення сільських районів безперервними війнами
--  боротьби за трон між придворними угрупованнями, що загостилися 
    у ХІІІ-ХІV століттях 
-- спорожненням державної скарбниці
-- зосередження усієї торгівлі в руках іноземців
-- нападів зовнішніх ворогів  ( у першу чергу турків )

На початку ХІV ст..  почався наступ  турків-османів, вони захопили   значну частину Малої Азії.

1359-1361 рр. – захоплення турками майже усіх Візантійських володінь. Візантія сильно ослабла. Влада імператора розповсюджувалася лише на Константинополь, розташовані поблизу міста Фракії та кілька островів в Егейському морі. Візантійська імперія стала васалом турецького султана.

1422 р. – облога Константинополя турецькими військами.

1453 р. – взяття турками Константинополя.

1460, 1461 рр. – захоплення турками останніх Візантійських міст – Мореї і Трапезунда. Візантійська імперія остаточно припинила своє існування.

Культура Візантійської імперії.

На початку середньовічча Візантійська імперія не пережила такого занепаду культури, як Західна Європа. Вона успадкувала досягнення античного світу і країн Сходу. Землі імперії населяли різні народи, і всі вони вплинули на розвиток візантійської культури.

Візантійці з великою пошаною ставилися до знань. Діти  навчалися  у 
початкових школах: більш заможні - у приватних платних, усі інші - у 
безкоштовних (церковних та міських), куди приймали навіть бідняків. Далі бажаючі потрапляли до середніх  шкіл, а в Константинополі існувала ще й вища школа, на кшталт університету. З нею пов’язана діяльність видатного вченого  Льва Математика. 

Лев Математик -- візантійський вчений -- математик, механік, філософ кінця VIII -- ІХ ст. Він  започаткував  алгебру, склав медичну енциклопедію, винайшов світлову сигналізацію, був поетом і створив для імператорського палацу ті статуї, які приводилися в рух водою і так вражали іноземців. 

Візантійська наука досягла особливих успіхів у математиці, медицині, географії та хімії. Складалися навчальні посібники з медицини. Для навчання лікарському мистецтву в XI столітті при лікарні одного з монастирів у Константинополі було створено медичне училище (перше в Європі).

Розвиток ремесел і медицини дало поштовх вивченню хімії; зберігались давні рецепти виготовлення скла, фарб, ліків. 




Був винайдений «грецький вогонь» - запальна суміш з нафти і смоли, яку не можна погасити водою. За допомогою «грецького вогню» візантійці здобули чимало перемог у битвах на морі і на суші.

Візантійці накопичили багато знань з географії. Вони вміли креслити карти і плани міст. Купці і мандрівники складали описи різних країн і народів.

Особливо успішно у Візантії розвивалася історія. Яскраві, цікаві твори істориків створювалися на основі документів, розповідей очевидців, особистих спостережень. Найвидатнішим візантійським істориком вважається Прокопій Кесарійський, який жив у VI ст. і був учасником багатьох воєн і походів у період правління імператора Юстиніана. Він прославляв імператора, його перемоги у війнах і масштабне будівництво.  


Справжньою перлиною світової архітектури став храм Святої Софії (Премудрості Божої) в Константинополі.  Його звели за наказом імператора Юстиніана  всього  за п’ять років.  Будівництвом  керували два малоазійських греки - Ісидор із Мілета та Анфімій із Трал. Майже квадратна будівля (75  х  71  м) увінчана на висоті  51 м  величезним  куполом діаметром  у  31м.

Гігантський купол діаметром 31 м як би виростає з двох полукуполов; кожен з них спирається, у свою чергу, на три малих напівкуполи. Уздовж підстави купол оточений вінком із 40 вікон. Здається, що купол, подібно небесного зводу, ширяє в повітрі. 
Усередині він вражає незвичайною пишністю й багатством. 


Храм оздоблений найкращими сортами мармуру, сріблом, золотом, слоновою кісткою, коштовним камінням. Сучасникам, враженим красою храму Святої Софії, здавалося, ніби цей «дивний витвір... збудований не на камінні, а спушений на золотому ланцюгові з висоти небес».

Він спирається на чотири могутні стовпи,які настільки майстерно замасковані, що присутні їх ледве помічають. Виникає ілюзорне відчуття надзвичайної легкості купола.Коли ж через 40 прорізаних у ньому вікон ллється  сонячне  світло, здається,  нібито купол ширяє над храмом.


У цій грандіозній споруді втілена одна з  характерних  рис візантійського зодчества - створити  у  глядачів враження нерукотворного дива. Не менший захват викликало у сучасників і внутрішнє оздоблення собору: різнокольорова мармурова підлога, тонкий орнамент стін,мерехтливі мозаїки. Ювеліри наповнили храм богослужбовими предметами,ткачі  -   коштовними тканинами, майстрині - вишивками. Невипадково константинопольська Софія стала взірцем для храму дивовижної краси - Софії Київської.

Сучасний вигляд Святой Софії ( Стамбул )







Велике визнання здобув візантійський живопис, передусім фресками, мозаїкою та іконами. Фрески (розписи на стінах) та мозаїки (зображення, викладені із різнокольорових камінців чи скла) здебільшого прикрашали церковні храми.

У Візантії раніше, ніж у Західній Європі, стіни храмів і палаців стали прикрашати мозаїкою - зображеннями з різнокольорових камінців чи шматочків кольорового непрозорого скла - смальти. 




Смальту зміцнювали з різним нахилом в сирій штукатурці. Мозаїка, відбиваючи світло, спалахувала, іскрилася, мерехтіла яскравими кольоровими фарбами.

Пізніше стали прикрашати стіни фресками - картинами, написаними водяними фарбами по сирій штукатурці.







В оформленні храмів склався канон - строгі правила зображення і розташування біблійних сцен. Храм був моделлю світу. Чим важливіше було зображення, тим вище його поміщали в храмі.

Ікони — живописне зображення на дерев'яних дошках ликів Христа, Діви Марії та інших святих.

Їх можна було побачити не лише в церквах і монастирях, але і в оселях візантійців.


Коли Русь прийняла християнство, візантійська культура почала поширюватися серед східних слов’ян. З’являлися книжки, перекладені з грецької мови на слов’янську. Візантійські майстри будували перші кам’яні храми в руських землях. Вчились у візантійців русичі і таємниць мозаїки та іконопису. Вони виявилися талановитими учнями і невдовзі перевершили вчителів, про що свідчать прекрасні храми — Софійські собори в Києві та Новгороді, храми й собори в інших містах Русі.