Давній Китай: місцерозташування, природа, заняття ( ч.І ) Тема четверта.

Завдання  

Опрацювати параграф 21, виписати і вивчити :
-- місце розташування Давнього Китаю
-- природно-географічні умови, назви великих річок, їх особливості, як ще
    називали річки і чому, де були найсприятлевіші умови і чому
-- заняття китайців
-- коли появились перші держави
-- коли з'явилась єдина держава, хто її заснував
-- ім'я -- Цинь Шихуанді
-- реформи Цинь Шихуанді
-- побудова Великої Китайської стіни, гробниця Цинь Шихуанді
-- поняття -- Великий шовковий шлях, Велика Китайська стіна
-- дати -- 221 р. до н.е.; 184 р., 220 р.

На блозі цей матеріал знаходиться у двох статтях
 (ч.І, ч.ІІ -- наступна стаття )


Місцерозташування та природа Давнього Китаю.  

На північному сході від Індії розташована велика країна, яку ми називаємо Китай. Китай знаходиться на Великій Китайській рівнині. На заході засніжені вершини Гімалаїв і Тянь-Шаню та безжиттєві пустелі відділяють Китай від інших країн. На півночі — степи, на півдні — гори, укриті тропічними лісами. Зі сходу Китай омивається Тихим океаном.

Зі сходу та півдня Китай омивають Жовте і Східно-Китайське моря.

Китай — дуже велика країна, клімат тут різноманітний: на заході в степах, напівпустелях і пустелях він дуже сухий, а якщо рухатися далі на схід — стає вологішим, м'якшим: тут випадає більше опадів, земля стає щедрішою на рослинність.

Китай — країна гірська. Його західна частина, що займає 80 % території країни,— це гори й нагір’я, де затяжна й сувора зима та коротке й спекотне літо і де не вистачає опадів для розвитку землеробства.

Найсприятливіші умови для заселення були у Східному Китаї, а саме — на Східно-Китайській рівнині, де протікають дві могутні річки — Хуанхе   («Жовта вода») і Янцзи («Блакитна», або «Довга ріка»). Беручи початок у горах Тібету, ці річки нагадують Тигр і Євфрат: дуже бурхливі, несуть багато мулу і піску, часто несподівано розливаються.



Тут, у центрі Великої Китайскої равніни, вже в ІІІ-ІІ тисячолітті до н.е. стали виникати поселення людей. Природа цієї місцевості богата і різноманітна. Річки Хуахе і Янцзи спускаються з гір і течуть по просторам Великої Китайскої равніни на схід, до океану. Більша частина равніни покрита родючими грунтами, бо обидві річки розливаються. Влітку тут випадає багато дощів, а восени тепло і сухо.  В лісах і степах водиться багато птиць і звірів. Ці благодатні землі давно приваблювали  до себе людей. Саме тому спочатку люди заселили долини рік Хуанхе и Янцзи.

У Східному Китаї (його ще називають Великою Китайською рівниною) склалися дві природнокліматичні зони — північна та південна.

Північна зона — це басейн річки Хуанхе з його льосовими грунтами, утвореними впродовж тисячоліть з жовтого пилу, що його заносили з монгольських степів північно-західні вітри. Ці грунти легкі, їх можна спушувати з допомогою звичайнісінької палки-копалки.  




Спочатку люди засвоїли долину річки Хуанхе. яку ще називають «Жовта вода». Назву «Жовта вода» річка Хуанхе одержала через свій колір. Північні вітри наносили зі степів жовтий пил, що за тисячоліття вкрив береги річки товстим шаром. Під час дощів Хуанхе розливалася, затоплювалися цілі області, знищувалися посіви. Води річки Хуанхе підмивали льосовий грунт, круті береги річки від того обвалювались, замулюючи річище, і тому Хуанхе  іноді обирала нове русло й продовжувала шлях до моря за кілька кілометрів від попереднього. Тому стародавні китайці називали Хуанхе «лихом Китаю», «річкою, що надриває серця», «річкою тисячі бід». Мабуть, життя тут було б неможливим, якби не висока родючість льосових грунтів, які, зволожуючись, дають високі врожаї і легко піддавалися обробітку мотикою і дерев’яним плугом. Це і приваблювало населення, яке оселялися по берегах цієї ріки ще в давнину, раніше ніж в інших районах Китаю.

Дещо інші природнокліматичні умови склалися на півдні Китаю—від долини Янцзи до Південно-Китайського моря. Річку Янцзи ще називали «Блакитною».





Територію долини Янцзи вкривала буйна тропічна та субтропічна рослинність. Повені в долині Янцзи були не менш грізні, ніж у долині Хуанхе. Переважав гористий рельєф з крутими схилами, що давав змогу займатися лише терасним землеробством. Населенню доводилося розчищати непрохідні густи ліса, боротися з хворобами, викликаними нездоровим кліматом (у регіоні лютувала жовта пропасниця). Все це затримало появу цивілізованого суспільства в басейні Янцзи ще на довше, ніж у басейні Хуанхе. Однак китайці зрештою освоїли й цю мало-гостинну територію.

Наприкінці ІІІ – початку  II тис. до н.е. населення вже вміло обробляти землю. Спочатку була засвоєна долина річки Хуанхе, а згодом, у І тис. до н.е., коли почали використовувати залізні знаряддя праці – долина річки Янцзи.

Відтоді поміж тутешнім населенням,що складалося з численних народностей, дуже різних і несхожих одна на одну, стала утворюватися нерівність, а згодом виникла й держава.

Заняття давніх китайців.

З давніх часів основним заняттям жителів країни було землеробство. Сіяли пшеницю,  ячмінь,  проте  
найбільше  вирощували  
рису, який  і  досі  є  для  
китайців  найважливішим  
продуктом  харчування.
Рис приносив по 2-3 врожаї на рік.

Для кращого обробітку полів селяни використовували биків. До того ж китайці навчилися застосовувати добрива. Це значно збільшувало врожаї, що сприяло процвітанню країни.

Китайці займалися скотарством. Китайці розводили тяглову та в'ючну худобу, свиней, собак, домашню птицю.

Займалися вони й городництвом та садівництвом. З городини вирощували часник,  цибулю,  черемшу,  бамбук,  гарбузи,  ріпу, тощо, а із садових культур -  груші,  сливи,  суничне дерево,  абрикоси, апельсини, каштани, хурму,  персики. Культивували китайці ще одну рослину,  яку за давнини не знали в інших краях,  -  чай.

В них були різні ремесла. Стародавній Китай є батьківщиною шовку, виробництво якого, за легендами, виникло близько V тис. до н.е. У  ті  часи Китай  був  єдиною  країною, яка  виготовляла шовк. Технологію виготовлення шовку китайці тримали в суворій таємниці. Для виготовлення цієї тканини китайці вирощували шовковицю, її листям годували шовкопрядів. З їхніх коконів отримували натуральну шовкову нитку. 

До речі, вивозити шовкопрядів або їх личинок із країни кілька тисячоліть було заборонено під страхом смертної кари. 

Зрозуміло,  що  серед  ремесел  особливе  місце  посідало  ткацтво. 
Вдосконалюючи  ткацький  верстат  і  барвники,  китайці  виробляли  багато видів шовкової тканини. Шовкові  тканини  вироблялися майже в кожному селянському  господарстві, а  також  у  приватних  та  держав­них ткацьких майстернях.
Неабиякої майстерності досягли китайці у виплавленні металів. На початку нашої ери для виробництва заліза вони вже почали використовувати міхи, які діяли за допомогою водяного двигуна. Китайські майстри вміли відливати з бронзи досконалий посуд. 

Популярними були також вироби з мінералів:з яшми та нефриту різьбярі виготовляли різноманітні чаші,келихи, вази. Славилися вироби й китайських гончарів. Тонкостінний посуд з білої глини вони оздоблювали емаллю та вишуканими малюнками.