Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054р.Передчуваючи наближення смерті, він усвідомлював неминучість наступної боротьби за владу між своїми синами й спробував цьому запобігти. Ярослав Мудрий склав заповіт,у якому закликав синів жити в мирі та злагоді й установив нову систему успадкування князівських престолів. В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Територія Київської держави поділялася на окремі володіння — уділи.
Сини Ярослава повинні були князювати в уділах за принципом родового старшинства, передаючи владу від старшого брата до наступного за віком, що спричиняло переміщення всіх князів з одного володіння до іншого. Унаслідок цього,за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським мирним шляхом. Ще за свого життя Ярослав заповів:
• найстаршому синові Ізяславу заповів Київ, Великий Новгород,Туров і
Псков
• Святославу - Чернігів, Муром і Тмутаракань
• Всеволоду - Переяслав і Ростов
• В'ячеславу - Смоленськ;
• наймолодшому Ігорю — Володимир-Волинський
У своєму заповіті синам писав: "Майте любов між собою, тому що ви брати, діти одного батька і від однієї матері. І якщо будете жити в любові між собою, Бог буде у вас і підкорить вам ворогів. І будемо мирно жити. Якщо ж будете в ненависті жити, у сварках і незлагодах, то загинемо самі і загубимо землю батьків своїх і дідів своїх, які здобули її трудом своїм великим".
Нова форма державного правління повинна була зберегти єдність Київської Русі й мирний шлях передачі влади.
Тільки-но в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат сходив на щабель вище. Отже, усі брати мали можливість досягти київського престолу (так звана ротація влади). Але Ярослав не врахував ще однієї традиції— спадкоємства від батька до сина. Сини померлих князів прагнули посісти місце своїх батьків, а не поступатися перед дядьками. Тому до суперечок між синами київського князя додалися ще й сутички між племінниками й дядьками.
Київська держава за синів Ярослава Мудрого
За заповітом Ярослава Мудрого великим київським князем мав стати його старший син Ізяслав. Однак після смерті батька брати Святослав і Всеволод не визнали Ізяслава верховним володарем Київської держави. Але могутність та авторитет Ізяслава були недостатніми для того, щоб виконувати роль великого князя.
Міста і землі, які заповів їм батько, Ярославичі вважали своїми особистими спадковими володіннями — вотчинами. Мабуть, саме тому Ізяславові довелося погодитися на спільне з братами правління державою.
Період 1054—1073 рр. в історії Київської Русі називають добою тріумвірату—співправління Ізяслава, Святослава та Всеволода.
Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших братів Ігоря та В’ячеслава вони усунули від державних справ і привласнили після смерті останні їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Ярославичів й заклало підґрунтя майбутніх усобиць. Позбавлені влади князі на Русі дістали назву ізгої. Саме вони стали вагомим чинником подальшої міжусобної боротьби.
У період правління старших Ярославичів починається новий етап боротьби з кочовиками на південних кордонах Русі. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі, і розгромили її. Однак цей успіх був затьмарений подальшими подіями.
Ярославичі правили дружно до 1068 p.
Улітку 1068 р. половці напали на Русь. У битві на р. Альті Ізяслав, Святослав і Всеволод зазнали нищівної поразки. Безпорадність Ярославичів у захисті краю викликала гостре невдоволення киян. Вони зібралися на віче й звернулися до великого князя з вимогою дати зброю й коней для боротьби з половцями.
Оскільки той відмовився, 15 вересня 1068 р. розпочалося повстання киян. Загони городян рушили до центру міста. Перелякавшись, Ізяслав і Всеволод втекли, а кияни, звільнивши ув’язненого полоцького князя Всеслава, проголосили його великим князем.
Однак новий володар Русі не спромігся ні зміцнити центральну владу, ні зберегти її за собою. Коли наступного року Ізяслав підійшов з військом польського короля, Всеслав утік до Полоцька. Кияни зібрали віче і, визнаючи свою провину, запросили Святослава й Всеволода на великокнязівський стіл. Брати запропонували зайняти його Ізяславу. Той погодився, але поперед себе направив до Києва сина Мстислава, котрий стратив 70 зачинщиків повстання, а інших осліпив. У травні 1069 р. до столиці вступив сам Ізяслав; тріумвірат поновився.
Заповіт Ярослава було порушено. Нова форма правління засвідчила слабкість центральної влади и виявилася неефективною і фактично вела до роздробленості держави.
«Правда Ярославичів»
Розвиток суспільних відносин, зокрема поява приватної власності на землю, потребував внесення змін до діючого законодавства. У 1072 р. Ізяслав,Святослав, Всеволод, бояри і вище духовенство на з’їзді затвердили новий збірник законів під назвою «Правда Ярославичів».
«Правда Ярославичів» -- писемний збірник законів на Русі 1072 р. часів Ярославичів ( тріумвірат ) , синів Ярослава Мудрого.
Вона скасовувала кровну помсту за вбивство, замінивши її грошовим штрафом, посилювала відповідальність за порушення законів, збільшувала розміри штрафів за вчинення збитків власності тощо. У «Правді Ярославичів» неоднаково оцінювалася вартість життя осіб, котрі належали до різних соціальних груп.
Наприклад, убивство огнищанина (управителя) чи князівського тіуна (виконавця розпоряджень) каралося штрафом у 80 гривень,а залежного селянина - всього у 5 гривень. Водночас частково захищалися особисті й майнові права залежних селян, бо розвиток господарства залежав від забезпечення їх тягловою силою й знаряддям праці. Так,заборонялося їх катувати без дозволу княжого суду. За порушення цієї заборони винуватець сплачував 3 гривні. Встановлювався штраф за крадіжку або забиття коней смерда.Підтверджувався високий штраф (40 гривень) за вбивство смерда, котрий працював на державній землі.
«Правда Ярославичів» засвідчувала перетворення князівської влади на вищий орган нагляду за дотриманням норм соціального життя різних груп населення,уповноважений чинити «суд і правду».
Боротьба між Ярославовичами за князівський престол
Спочатку Ярославичі жили в злагоді, але незабаром почалися міжусобиці, сварки і непорозуміння. У 1073 р. тріумвірат припиняє своє існування і знову розпочинається боротьба за владу.
У 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові і за допомоги Всеволода захопив київський престол. Ізяслав утік до Польщі і зміг повернутися до Києва лише після смерті Святослава, наприкінці 1076 р. Після загибелі Ізяслава у 1078 р. в міжусобній боротьбі з Всеволодом та сином Святослава Олегом Святославовичем, який прагнув повернути собі Чернігівське князівство, у Києві став княжити Всеволод.
Таким чином, з 1073 р. по 1093 р. Ярославичі по черзі обіймали київський престол:
• Святослав — у 1073—1076 pp.;
• Ізяслав — у 1076-1078 pp.;
• Всеволод —у 1078-1093 pp.;
• Святополк — син Ізяслава — у 1093-1113 pp.
Цим скористалися нові вороги Русі — половці, а також Угорщина і Польща. Угорський король захопив Закарпаття.
Ізяслав Ярославич (1054—1078рр. з перервами)
У період першого правління не видав киянам зброї на боротьбу з половцями, боячись повстання. Був змушений тікати; удруге повернувся з польськими військами і вчинив жорстоку розправу над киянами. За нас його правління була зроблена спроба відродити «Союз трьох Ярославичів», створений новий збірник законів «Правда Ярославичів»; утретє повернувся в 1077 р. разом із поляками, але в 1078 р. загинув у битві з братом Всеволодом.
Святослав Ярославич (1073— 1076рр.)
Посів київський престол у 1073 р. в ході боротьби з Ізяславом, який утік до Польщі; уважався найздібнішим з усіх Ярославичів. У своїй політиці нагадував батька — Ярослава Мудрого; об'єднав під своєю владою майже всі українські землі; мав потяг до книг, дбав про розвиток освіти, виділив кошти Печерському монастирю для будівництва Успенського собору . Але водночас прославився своєю жорстокістю; 20 років князював у Чернігові. Був родоначальником Чернігівської династії Ольговичів.
Всеволод Ярославич (1078— 1093рр.)
Був дуже освіченою та розумною людиною, знав п'ять мов; розширив зв'язки з іншими державами. Віддав дочку заміж за німецького цісаря, а його син Володимир одружився з дочкою англійського короля; посів Київський престол за правом старшинства після загибелі Ізяслава; із його смертю закінчилося правління першого покоління Ярославичів.
Найбільше з всіх прославився Всеволод , який правив у Києві з 1078 по
1093 рр. Всеволод стає єдиновладним володарем. Високоосвічений (знав 5 мов), тихий, стриманий, хоробрий і підступний, він до кінця свого життя (помер у 1093 р.) постійно займався розв’язанням двох проблем: не допустити розпаду держави на окремі князівства й забезпечити її надійний захист від спустошливих набігів половців. У цьому йому допомагав син Володимир (іменований Мономахом, бо його матір’ю була візантійська царівна Анна Мономах) - талановитий політик і полководець,котрий княжив у Чернігові.Всеволод вів запеклу боротьбу з князями-ізгоями, котрі домагалися своїх уділів. Особливу активність виявляв Олег Святославич, прозваний за постійне запрошування половців і спустошення поселень Гориславичем. Врешті-решт великий князь пішов на поступки. Олег утвердився у Тмутаракані, Давид Ігорович отримав Дорогобузьке князівство, брати Ростиславичі - Галичину з Теребовлею, Ярополк Ізяславич -Волинське князівство. Збільшилася кількість уділів і зросла їхня автономія.
Автономія - самоуправління певної частини території держави.
Боротьба за владу-- міжусобиці князів - послаблювала Русь, робила її південні землі вразливими до нападів половців.
Правління Ярославичів ознаменувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладдя, зростанням політичної ролі місцевих князів.
Міжусобні війни -- незлагода, розбрат, боротьба, суперечки між князями-правителями удільних князівств Київської Русі.
Причини міжусобних війн :
--застосування принципу старшинства між синами великого князя
у спадкуванні влади
-- наявність традиції у спадкуванні влади – від батька до сина
-- великим князем міг стати недостатньо авторитетний та могутній князь
Любецький з'їзд князів.
Міжусобні війни,які розгорнулися в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого,завдали величезної шкоди державі.Вони призвели до послаблення влади великого князя, посилення процесу дроблення держави на окремі князівства,послаблення авторитету держави на міжнародній арені.Також збільшилася кількість набігів половців—нових ворогів,які на той час оселилися в причорноморських степах.Це бун численний і небезпечний ворог,який завжди нападав зненацька.Нападаючи на Русь, вони палили міста й села, полонили тисячі людей.
Після смерті Всеволода міжусобні війни розгорнулися,з новою силою, унаслідок чого Київ по кілька разів переходив із рук у руки. Наприкінці XIст. на політичній арені з'явився син Всеволода,переяславський князь Володимир Мономах.
Разом із двоюрідним братом Святополком він зробив спробу зберегти політичну єдність Київської Русі: організував походи проти половців і виступив ініціатором скликання князівського з'їзду в Любечі з метою припинення князівських міжусобиць.
У період правління старших Ярославичів починається новий етап боротьби з кочовиками на південних кордонах Русі. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі, і розгромили її. Однак цей успіх був затьмарений подальшими подіями.
Ярославичі правили дружно до 1068 p.
Однак новий володар Русі не спромігся ні зміцнити центральну владу, ні зберегти її за собою. Коли наступного року Ізяслав підійшов з військом польського короля, Всеслав утік до Полоцька. Кияни зібрали віче і, визнаючи свою провину, запросили Святослава й Всеволода на великокнязівський стіл. Брати запропонували зайняти його Ізяславу. Той погодився, але поперед себе направив до Києва сина Мстислава, котрий стратив 70 зачинщиків повстання, а інших осліпив. У травні 1069 р. до столиці вступив сам Ізяслав; тріумвірат поновився.
Заповіт Ярослава було порушено. Нова форма правління засвідчила слабкість центральної влади и виявилася неефективною і фактично вела до роздробленості держави.
«Правда Ярославичів»
Розвиток суспільних відносин, зокрема поява приватної власності на землю, потребував внесення змін до діючого законодавства. У 1072 р. Ізяслав,Святослав, Всеволод, бояри і вище духовенство на з’їзді затвердили новий збірник законів під назвою «Правда Ярославичів».
«Правда Ярославичів» -- писемний збірник законів на Русі 1072 р. часів Ярославичів ( тріумвірат ) , синів Ярослава Мудрого.
Вона скасовувала кровну помсту за вбивство, замінивши її грошовим штрафом, посилювала відповідальність за порушення законів, збільшувала розміри штрафів за вчинення збитків власності тощо. У «Правді Ярославичів» неоднаково оцінювалася вартість життя осіб, котрі належали до різних соціальних груп.
Наприклад, убивство огнищанина (управителя) чи князівського тіуна (виконавця розпоряджень) каралося штрафом у 80 гривень,а залежного селянина - всього у 5 гривень. Водночас частково захищалися особисті й майнові права залежних селян, бо розвиток господарства залежав від забезпечення їх тягловою силою й знаряддям праці. Так,заборонялося їх катувати без дозволу княжого суду. За порушення цієї заборони винуватець сплачував 3 гривні. Встановлювався штраф за крадіжку або забиття коней смерда.Підтверджувався високий штраф (40 гривень) за вбивство смерда, котрий працював на державній землі.
«Правда Ярославичів» засвідчувала перетворення князівської влади на вищий орган нагляду за дотриманням норм соціального життя різних груп населення,уповноважений чинити «суд і правду».
Боротьба між Ярославовичами за князівський престол
Спочатку Ярославичі жили в злагоді, але незабаром почалися міжусобиці, сварки і непорозуміння. У 1073 р. тріумвірат припиняє своє існування і знову розпочинається боротьба за владу.
У 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові і за допомоги Всеволода захопив київський престол. Ізяслав утік до Польщі і зміг повернутися до Києва лише після смерті Святослава, наприкінці 1076 р. Після загибелі Ізяслава у 1078 р. в міжусобній боротьбі з Всеволодом та сином Святослава Олегом Святославовичем, який прагнув повернути собі Чернігівське князівство, у Києві став княжити Всеволод.
Таким чином, з 1073 р. по 1093 р. Ярославичі по черзі обіймали київський престол:
• Святослав — у 1073—1076 pp.;
• Ізяслав — у 1076-1078 pp.;
• Всеволод —у 1078-1093 pp.;
• Святополк — син Ізяслава — у 1093-1113 pp.
Цим скористалися нові вороги Русі — половці, а також Угорщина і Польща. Угорський король захопив Закарпаття.
Ізяслав Ярославич (1054—1078рр. з перервами)
У період першого правління не видав киянам зброї на боротьбу з половцями, боячись повстання. Був змушений тікати; удруге повернувся з польськими військами і вчинив жорстоку розправу над киянами. За нас його правління була зроблена спроба відродити «Союз трьох Ярославичів», створений новий збірник законів «Правда Ярославичів»; утретє повернувся в 1077 р. разом із поляками, але в 1078 р. загинув у битві з братом Всеволодом.
Святослав Ярославич (1073— 1076рр.)
Посів київський престол у 1073 р. в ході боротьби з Ізяславом, який утік до Польщі; уважався найздібнішим з усіх Ярославичів. У своїй політиці нагадував батька — Ярослава Мудрого; об'єднав під своєю владою майже всі українські землі; мав потяг до книг, дбав про розвиток освіти, виділив кошти Печерському монастирю для будівництва Успенського собору . Але водночас прославився своєю жорстокістю; 20 років князював у Чернігові. Був родоначальником Чернігівської династії Ольговичів.
Всеволод Ярославич (1078— 1093рр.)
Був дуже освіченою та розумною людиною, знав п'ять мов; розширив зв'язки з іншими державами. Віддав дочку заміж за німецького цісаря, а його син Володимир одружився з дочкою англійського короля; посів Київський престол за правом старшинства після загибелі Ізяслава; із його смертю закінчилося правління першого покоління Ярославичів.
Найбільше з всіх прославився Всеволод , який правив у Києві з 1078 по
1093 рр. Всеволод стає єдиновладним володарем. Високоосвічений (знав 5 мов), тихий, стриманий, хоробрий і підступний, він до кінця свого життя (помер у 1093 р.) постійно займався розв’язанням двох проблем: не допустити розпаду держави на окремі князівства й забезпечити її надійний захист від спустошливих набігів половців. У цьому йому допомагав син Володимир (іменований Мономахом, бо його матір’ю була візантійська царівна Анна Мономах) - талановитий політик і полководець,котрий княжив у Чернігові.Всеволод вів запеклу боротьбу з князями-ізгоями, котрі домагалися своїх уділів. Особливу активність виявляв Олег Святославич, прозваний за постійне запрошування половців і спустошення поселень Гориславичем. Врешті-решт великий князь пішов на поступки. Олег утвердився у Тмутаракані, Давид Ігорович отримав Дорогобузьке князівство, брати Ростиславичі - Галичину з Теребовлею, Ярополк Ізяславич -Волинське князівство. Збільшилася кількість уділів і зросла їхня автономія.
Автономія - самоуправління певної частини території держави.
Боротьба за владу-- міжусобиці князів - послаблювала Русь, робила її південні землі вразливими до нападів половців.
Правління Ярославичів ознаменувалося посиленням міжусобиць, послабленням єдиновладдя, зростанням політичної ролі місцевих князів.
Міжусобні війни -- незлагода, розбрат, боротьба, суперечки між князями-правителями удільних князівств Київської Русі.
Причини міжусобних війн :
--застосування принципу старшинства між синами великого князя
у спадкуванні влади
-- наявність традиції у спадкуванні влади – від батька до сина
-- великим князем міг стати недостатньо авторитетний та могутній князь
Любецький з'їзд князів.
Міжусобні війни,які розгорнулися в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого,завдали величезної шкоди державі.Вони призвели до послаблення влади великого князя, посилення процесу дроблення держави на окремі князівства,послаблення авторитету держави на міжнародній арені.Також збільшилася кількість набігів половців—нових ворогів,які на той час оселилися в причорноморських степах.Це бун численний і небезпечний ворог,який завжди нападав зненацька.Нападаючи на Русь, вони палили міста й села, полонили тисячі людей.
Разом із двоюрідним братом Святополком він зробив спробу зберегти політичну єдність Київської Русі: організував походи проти половців і виступив ініціатором скликання князівського з'їзду в Любечі з метою припинення князівських міжусобиць.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.