Людина Середньовіччя. Склад і рух населення.Тема друга

Внутрішня колонізація –  це заселення і освоєння нових територій через перетворення природних умов, внаслідок зростання населення.

Завдання :
1. Прочитати параграф 8 і відповісти на питання після  параграфу .

2.  Виписати і вивчити :
     а) внутрішня колонізація ( поняття, напрями, наслідки )
     б) поняття – 
         міграція, паломництво, прочани, гетто .
     в) причини міграції

3. Повторити поняття – експлуатація, класи, феод, феодал, сеньйор, васал, рабовласницький лад . 

 

Напрями внутрішньої колонізації :
-- вирубання лісу й заснування на звільнених масивах нових поселень ;        -- за рахунок внутрішніх резервів кожного села : освоєння пустощ, 
    непридатних для землеробства земель, прикордонних територій,
    тощо  

Наслідки внутрішньої колонізації :

позитивні – збільшення кількості населених пунктів та населення, 

                  покращення життя ;

негативні – знищення природних та тваринних ресурсів .

Населення Європи було дуже різним :

-- за національністю : греки, романські народності, кельти, фракійці, 

    германці, євреї, балти, слов'яни, араби, тюрки та інші ;

-- за релігією : язичники, християни, католики, мусульмани ;

-- за становищем : феодали, селяни, ремісники, купці, жебраки, злодії 

На кількість населення в середньовічній Європі впливали :

-- розвиток господарства

-- епідемії ( оспа, чума, тиф та інші )

-- війни

-- голодомори ( кожен 3 -4 рік був неврожайним )

Середньовіччя – час подорож і мандрівок. Подорожували усі :       
правителі і феодали, монахи, купці, студенти, жебраки, майстри, художники, паломники, прочани, пісняри ...

Переселялись навіть цілі народи . Подібні переселення прийнято   

називати МІГРАЦІЯМИ або МІГРАЦІЙНИМИ РУХАМИ.

Міграція – переселення народів у межах країни ( внутрішня ) або з однієї країни в іншу ( зовнішня ).

Причини міграції :

-- захоплення земель ;                                                                 

-- пошук безпечного місця ( під час епідемій чуми, тифу, малярії, голоду,          війн ) ;

-- втеча від переслідувань ( євреї, еретики ) ;

-- пошук житла, їжи, заробітків ( жебраки, бродяги ) ;

-- переселення в інше місто, яке мало школи або університет (школяри,            студенти) ;

-- паломництво (ченці, прочани)

Одним із найбільших міграційних рухів Середньовіччя вважається Велике переселення народів  IV – VII ст., яке суттєво змінило карту Європи .

Найбільших збитків населенню Європи завдавали епідемії чуми ( її називали “чорна смерть” ), холери, тифу та інш.

В середньовічній Європі  під час епідемій   гинуло богато людей. Так з 1347 по 1351 рр. чума ( її називали "чорна смерть") забрала життя 25 міліонів людей Західної Європи.

В епоху Середньовіччя люди багато воювали. Дух війни міцно вселився у свідомість середньовічної людини, незалежно від її статусу. Воювали феодали, королі, папи, народи й країни. За загальними підрахунками, жертвами безкінечних воєн стала третина дорослого населення тогочасної Європи.


Не менше вмирало людей і від голоду. До цього призводив, передусім, неврожай: посухи, зливи, повені, шкідники часто зводили зусилля селян нанівець

Розпач, лють, зневіра підсвідомо спонукали до пошуків винних. Вважалося, що передвісниками епідемій були поява комет, сонячні затемнення тощо. Це сприймалося як своєрідний вияв Божого гніву, щоб покарати людину, змусити її покаятися за свої гріхи. Часто необгрунтовані звинувачення щодо появи моровиці сипалися на голови євреїв. 

В Іспанії 1348 р. почалися погроми євреїв за те, що вони ніби-то продавали отруєну тканину. По всій Європі було поширено думку, згідно з якою саме євреї, які колись розіп'яли Христа, несли відповідальність за «чорну смерть». Ворожість у ставленні до євреїв нагнітали також християнські проповідники. Тому єврейське населення було змушене проживати у відгороджених високими мурами міських районах, що називалися гетто.

Гетто – частина міста для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії.

Для середньовічної людини мандри часто були життєвою необхідністю чи духовною потребою.  Прагнення до збагачення штовхало на незвідані шляхи купців і ремісників. Щоб здобути освіту, пускалися в далеку дорогу школярі й студенти. Прочани і монахи здійснювали паломництва у святі місця. Не було дивиною, якщо подорожній зустрічав на своєму шляху рицаря чи розбійника, жебрака чи волоцюгу.

Паломництво - подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути.

Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини

Прочани - віруючі, які здійснювали подорожі до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути.