Утворення спартанського полісу. Соціальний та політичний устрій Спарти.Тема п'ята..

До контрольної роботи:

-- повторити дати, поняття, імена § 22 – 27
-- повторити , що означають вирази : 

-- «ахілєсова п’ята», «ніть Аріадни», « троянський кінь»
-- колонізація ( поняття, коли. причини, що заселили )
-- Солон та його реформи ( дата, причини, зміст , наслідки)
-- Лікург та його реформи ( зміст реформ )
-- групи населення в Спарті, в Афінській державі
-- звернути увагу на поняття –  громадянин, демос, тиранія, тиран, остракізм, ефорти, агора,

                                                     архонт, ареопаг,  мінойська цивілізація
                                              

Давня Спарта знаходилась на півдні Пелопоннеса – в Південній Греції. Пелопоннес – це півострів в Греції, південна частина Балканського півострова, оточений Іонічним і Егейським морями. Областями з родючими грунтами були Мессенія та Лаконіка. На берегах острова знаходиться безліч заток і бухт. 

На півострові багато гір. Грунти кам'янисті. Влітку часто бувають посухи. Тут ростуть переважно чагарники. У долинах вирощують оливки, цитрусові, тютюн, пшеницю. Розводять кіз і овець. На цьому півострові розташовані давні міста Спарта і Корінф. Тут знаходяться руїни Мікен, Олімпії.

Завдання: 
-- опрацювати  § 27,  виписати  і вивчити :
-- де знаходилась Давня Спарта  
-- які області Пелопоннеса мали родючі грунти
-- коли, ким і в якій області Пелопонесу була заснована Спарта
-- хто такі спартіати ? Які їх обов’язки ?
-- хто такі ілоти ? Їх обов’язки ?
-- хто такі піріеки ? Які були їх обов’язки ?
-- ім’я Лікург
-- управління Спартою згідно законів Лікурга
-- кому фактично належала влада в Спарті
-- що означає вираз -- "Зі щитом, або на щиті" 
-- що таке лаконічна мова
-- підготувати усно переказ -- "Що мені подабається. а що не подобається
    у вихованні спартанців і чому "

На південному сході півострова Пелопоннес розташована область Лаконіка. Із трьох боків її оточують високі гори. Морські береги незручні для мореплавства. Такі особливості географічного положення не сприяли торгівлі її жителів з іншими областями Греції, проте забезпечували природний захист від зовнішніх ворогів.

У XII – IX ст. до н. е. дорійці завоювали Лаконіку і  заснували місто Спарту . 

На берегах річки Еврот вони заснували державу Спарту. Місце розташування міста було дуже зручним. Він стояв на правому березі річки в серці родючої долини з хорошими полями та пасовищами.

З усіх боків Спарту оточували гори. Вони захищали її мешканців від ворогів. І з моря можна було не чекати небезпеки, тому що місто знаходилося далеко від нього.







Поступово спартанці підпорядкували собі всю Лаконіку, а потім завоювали і сусідню область Мессенію, яка славилася своїми родючими землями.

Завойовників за назвою їхньої столиці — Спарти — стали йменувати спартіатами. Тільки вони були повноправними громадянами Спартанського поліса.

Спартанською державою правили два царі, Рада старійшин і п’ять ефорів — «наглядачів», що стежили за  тим, як громадяни Спарти дотримуються  її порядків. Щоправда, вважалося, що всі найважливіші рішення мали затверджуватися на Народних зборах, у яких формально могли брати участь усі спартіати. Однак насправді в пересічних громадян не було можливості обстоювати свою думку: якщо ухвалене ними рішення не влаштовувало царів й ефорів, ті могли розпустити збори. 

Головним обов’язком спартіатів був захист рідного поліса та збільшення його слави, а головним  заняттям — військова справа.

Звичаї Спарти  забороняли її громадянам орати й сіяти, пасти худобу, займатися ремеслом і торгівлею.

Хто ж забезпечував спартіатів усім необхідним?

Жителі Спарти.

Значна частина місцевого населення, яка чинила запеклий опір завойовникам, була поневолена. Невільників стали називати ілотами. Саме вони працювали на землі або випасали худобу. 
Фактично, ілоти були державними рабами.

Тих, хто добровільно визнав владу дорійців, називали періеками («тими, що живуть навкруги»). Вони зберегли свободу, мали право займатися ремеслом і торгівлею, проте не могли володіти землею і брати участь у громадському житті. 

Повноправними громадянами вважалися лише нащадки завойовників-дорійців — спартіати.

Управління Спартанською державою. Закони Лікурга.

Громадяни Спарти жили за законами, які, за переказами, запровадив мудрець Лікург.

Відомості про Лікурга такі суперечливі, що вчені навіть схильні вважати його вигаданою особою. 

Згідно з переказами, Лікург був сином царя, жив у IX-VIII ст. до н. е.. Ввів закони за якими жили спартанці. Його закони встановлювали рівність всіх спартанців, суворі звичаї життя та виховання. Незадоволені перетвореннями спартанці, які втратили своє багатство, одного разу жорстоко побили правителя, і Лікург осліп на одне око. Одного разу спартанці запитали: «Як зробити, щоб сусідні країни не нападали на нас?». Лікург відповів: «Залишайтеся бідними і не будьте ні в чому багатшими сусідів». Лікург вважав, що навіть смерть громадського діяча повинна бути корисною державі. Коли закони були втілені в життя, Лікург відправився до дельфійського оракула, взявши зі спартанців слово нічого не міняти в законодавстві до його повернення.

У Дельфах законодавець покінчив життя самогубством, заповів спалити своє тіло, а попіл розвіяти, щоб навіть мертвим не повернутися до Спарти. Спартанці, вірні даній обіцянки, багато століть нічого не міняли в законах Лікурга.

Основи суспільно-політичного устрою у Спарті були прописані у Законах Лікурга (бл. IX-VIII ст. до н.е.). Згідно із ними політичний устрій був наступним:

- Народні збори – апели – участь у таких зборах мали право брати лише громадяни-воїни. Ці збори ухвалювали закони, вибирали чиновників, провадили суд.

-  На чолі держави стояли два царі-полководці – архагети, яких обирали на рік із двох найбільш могутніх та ворогуючих між собою родів. Це давало гарантії, що жоден з них не стане тираном. Царі мали необмежену владу тільки під час війни.

-  У мирний період усі найважливіші питання вирішувала Рада старійшин – герусія. Вона складалася з 30 осіб – геронтів. Усі вони мали вік понад 60 років. Геронти обговорювали закони й виносили їх на голосування народних зборів.

- Лікург заснував колегію (раду) з п’яти ефорів. Вони скликали народні збори та керували їх роботою, стежили за чітким дотриманням спартанцями чинних законів і традицій.

- Закони про землю. Верховним власником усієї землі, згідно із законом, був поліс. Але землі були поділені серед громадян Спарти на 9000 рівних частин . Їх забороняли продавати чи дрібнити між синами. Земельні наділи обробляли не самі власники, а ілоти.

-- Спартіатам заборонялось займатися будь-якими справами, крім військової. Всі спартіати з 20 до 60 років повинні були служити в армії.

-- Законами Лікурга запроваджено принцип рівності: для запобігання особистому збагачення з обігу вилучено золоті й срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, придбання коштовного одягу та предметів розкоші тощо.

Отже,

Спартанська держава була ізольована від зовнішнього світу. Іноземці в Спарту допускались дуже рідко, хіба що посли чи почесні гості. 

Жоден спартанець не міг виїхати за межі Лаконіки без дозволу влади.

Влада в Спарті формально належала Народному зібранню, на яке запрошувалися всі повноправні громадяни-спартіати. Тут затверджувалися мирні договори, оголошувалися війни, обиралися старші та військові командири, приймалися закони. Учасники народних зборів під час голосування могли приймати або відкидати пропозиції старійшин, але не мали права обговорювати їх.

Між засіданнями народних зборів країною керувала Рада старійшин. До неї входили найбільш знатні громадяни не молодше 60 років і два головних полководця спартанської армії, яких називали царями. 

Рада старійшин могла судити і карати мешканців Спарти, а також розпоряджатися грошима поліса. Старійшини вміли майстерно керувати думкою спартанських громадян. Існував закон, за яким рішення Народних зборів могло бути скасовано, якщо Рада старійшин вважав його неправильним.

Таким чином, влада в Спарті належала аристократам, а не демосу, як в Афінах.

Спартанські воїни.

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. їм приписують вислів: Справжній спартанець ніколи не питає, скільки ворогів, він питає: «Де вони!?»

Спарта мала найкраще підготовлену армію в Стародавній Греції. Проте, головною гідністю спартанського воїна вважалася не ініціатива і кмітливість, а вміння беззаперечно виконувати накази полководців і жертвувати своїм життям на першу їх вимогу.

Спартанці першими винайшли фалангу .

Щоб на зміну колишнім поколінням суворих спартанських воїнів приходили нові покоління, спартанці винайшли цілу систему виховання.

Вони хотіли підготувати добре тренованих і сильних громадян-воїнів,



які б залишали поле бою або "зі щитом" - тобто отримавши перемогу, або "на щиті" тоб то мертвими. 

Виховання спартанців.

Усіх немовлят оглядали старійшини. Здорових іміцних дітей повертали батькам, а кволих і хворих скидали в прірву.

Батьки не мали права наймати дитині вчителів і давати йому освіту в сім'ї. Дівчат виховували вдома.





Хлопчиків, які досягли семирічного віку, розподіляли по особливих загонах, які називалися «агелами», тобто «стадами». командиром робили самого кмітливого і хороброго хлопчика.

Там вони звикали до спільного життя з однолітками, прилучалися до військової справи. Домом їм служила загальна казарма. У будь-яку пору року спартанські хлопчики ходили босоніж, ледь одягненими. Дітей спеціально тримали надголодь, змушуючи самостійно добувати їжу, бути спритними й моторними.

Їх часто карали. Але будь-яке, навіть найсуворіше, тілесне покарання юні спартіати намагалися витримати без жодного стогону. Кожен із них вважав, що немає нічого ганебнішого за прояв слабкості. Освіті дітей майже не приділялося уваги. Було цілком достатньо, якщо вони опанують письмо й лічбу. Єдиний виняток становив хоровий спів.




Хлопчики та юнаки співали пісні, які пробуджували мужність, прославляли полеглих героїв і суворо засуджували боягузів. Із цими піснями йшли в бій дорослі спартіати.

Дванадцятирічні підлітки вступали у військові загони, дуже схожі на справжні. Командували загонами старші за віком юнака, що мали авторитет серед інших молодих людей. Їх заняття носили характер військової підготовки. У міру того, як юнаки підростали, їх виховували все більш суворо: стригли коротко, привчали ходити босоніж, гартували холодом і спекою.




Спали вони разом на зв'язках тростини, який вони самі приносили собі, ламаючи голими руками на берегах річки. Саме в цьому віці юні спартанці проходили складний курс цієї військової майстерності. Їх навчали володіти зброєю, битися у фаланзі, приймати рішення на полі бою. Спартанським юнакам також прищеплювали вміння стисло і чітко висловлювати вголос свої думки. Це було необхідно в хвилини битв, коли було потрібно дуже точно віддавати команди. З тих пір коротка і точна мова називається лаконічною - від назви батьківщини спартанців - Лаконики.

Давня Спарта так і не породила жодного відомого поета, вченого, художника. Зате тут високо  цінувалися військова доблесть, готовність не на словах, а на ділі довести свою відданість товаришам по зброї, інтересам Вітчизни.

Спартіати ввійшли в історію як люди, що презирливо ставилися до будь-якої праці, крім військової, байдужі до прекрасного, нещадні до ілотів і безжальні до ворогів. Але водночас вони завжди лишатимуться взірцем мужніх воїнів, здатних у будь-яку мить віддати життя за свою Вітчизну.

Починаючи з V століття до н. е.. спартанці все частіше будуть забувати закони Лікурга і долучатися до традицій і культури інших грецьких полісів.