Література. архітектура середньовічча. Тема друга.

Завдання:
-- опрацювати §23, виписати і вивчити :
-- Відродження ( поняття, причини, періоди, особливості , вплив на 
    Європу )
-- гуманізм( поняття, основні ідеї )
-- імена -- Данте Аліг’єрі. Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка


Література.

В період раннього середньовічча розвивалися також література і мистецтво. Середньовічне життя залишило яскравий відбиток у творах героїчного епосу. В оспіваних ними воїнських подвигах дійсність тісно перепліталася з казкою, а реальні події -  з фантастичними вигадками. 

Так, наприклад, історичною основою для знаменитої французької  «Пісні про Роланда» стали похід Карла Великого в завойовану арабами Іспанію і героїчна загибель франкського загону  під  проводом  племінника  короля  - Роланда. 

«Пісня» закликала до боротьби з мусульманами, прославляла вірність васала своєму сеньйору, звеличувала воїнську доблесть, мужність і благородство.

Героїчний епос зберігав у пам’яті народу його історію, а вчинки героїв 

слугували середньовічній людині зразком для поведінки.

У XII ст. на півночі Франції зародився рицарський роман - твір  про служіння дамі серця, заради якої рицарі потрапляли в небезпечні пригоди  і долали різні випробування. Культ дами становив важливу частку куртуазної (придворної) культури і вимагав  від рицаря  особливо вишуканої поведінки.

Дамі вклонялися, її оспівували, вважали окрасою життя, на її честь здійснювали подвиги.

Великої  популярності  набули  романи, створені  на  основі  кельтського епосу про доблесного  короля  Артура  та його рицарів Круглого  стола. Однією  з кращих  є  чудова розповідь  про кохання  і смерть - «Трістан та Ізольда».Її герої втілюють у собі найвищі людські чесноти.

Бурхливий розвиток міст супроводжувався перетворенням їх на центри культурного життя. Нова міська культура мала світський характер, виросла з народної творчості й була тісно з нею пов’язана. Це яскраво виявилося в розвитку міської літератури,яка із самого початку створювалась не латинською, а народними мовами.Особливою популярністю користувалися віршовані байки і жарти:фабліо - у Франції,шванки - у Німеччині.Їхній герой, життєрадісний і кмітливий городянин, завжди знаходив вихід із скрутного становища.

Серед міської літератури можно виділити :

-- віршовані новели, жарти, байки,  в яких  висміювались духовенство та 

    дворянство; улюблений персонаж - багатий і підприємливий бюргер

   (міський житель) -  за всіх обставин ставав  переможцем;

-- вірші  вагантів  (школярів,  студентів);  ваганти  висміювали людські й 

 суспільні вади;«останнім вагантом»  називають  талановитого французького    поета  XV  ст.  Франсуа  Війона;  

-  твори  видатного  італійського  поета і письменника Данте Аліг’єрі 

   (1265-1321 р р .)- «Божественна комедія»  та  англійського  поета

   Джефрі  Чосера  (1340?  -  1400  рр.)  -   «Кентерберійські оповідання»

Останнім  поетом  Середньовіччя  і  першим поетом  Нового часу називають творця італій ської  літературної  мови,  великого флорентійця Данте Аліг’ері.

Данте  Аліг’ері  (1265-1321)--видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а нелатиною. Його головний художній твір, поема«Божественна Комедія»(іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Його «Божественна комедія» змальовує грандіозну картину Всесвіту, природи, людського  і суспільного  буття.  Поет  переконаний, що  людина  

народжена для  добра і радості, вона  здатна досягти  висот  мудрості  й  

перемогти зло.

Міське  театральне  мистецтво:  

на  міських  площах  розігрували  вистави  жонглери  -   мандрівні  артисти (танцівники, співаки,  музиканти,  акробати,  фокусники та ін.).

У  XIII  ст.  в  Західній  Європі  зародилося світське за характером театральне мистецтво. 

Усіх мандрівних акторів, незалежно від того, були вони музикантами, співаками, танцівниками,акробатами чи  фокусниками, називали жонглерами. Свої вистави вони давали просто неба, на міських площах. Зазвичай участь у таких видовищах брали також глядачі,і тоді вистава перетворювалася  на запальний карнавал.

Архітектура.

У ХІ-ХІІІ ст.  по всій  Західній  Європі  розгорнулося грандіозне будівництво. Один за одним виростали величні палаци і грізні замки, підіймалися міські ратуші, споруджувалося звичайне житло. Провідна роль відводилася церковній архітектурі.

Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний.

В європейському мистецтві Х -ХІІ ст. панував романський (римський) стиль. Таку назву він отримав тому, що тогочасні архітектори використовували деякі прийоми давньоримського будівництва,Візантії, Далекого Сходу, вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд .

Характерно :

-- використання великого каменя у простих формах , із перевагою 

    горизонтальних і вертикальних ліній ;

-- масивні кутові вежі, невеликі вузькі вікна ( зовні нагадували фортеці )

-- всередені стіни прикрашалися фресками

-- використовували рельєфи 

Стиль  склався  на  основі  римських  базилік  -  масивних  приземкуватих церков,тому його  назвали  романським,  тобто  римським. У  плані романська  церква нагадувала латинський хрест.Будівля  мала  товсті стіни,щілини  замість  вікон,напівкруглу арку,масивні колони.Стінні розписи зображували сцени страждань і бідувань.Траплялися зображення не религійной  тематики -  жонглерів, мисливців,чудовиськ  та інше.

Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, підпертим масивними стінами. Невеликі вікна, пробиті в товстих стінах і схожі на бійниці, горизонтальний поділ стіна напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

Вормський собор. Романський стиль. 1131-1180 рр. Сучасний вигляд.

                      Аббатство Марія Лаах. Німеччина, 1093 р.

                Церква Нотр-Дам-Ля-Гранд. Франція, 1086 р.

Готичний стиль – це художній стиль, переважно в архітектурі , 
середини ХІІ – XVI ст., для якого характерний символіко-алегоричний тип зображення.

Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.

Поява великих вікон дала поштовх до розквіту вітражів. У XIII ст. вони поширилися всією Європою. 
Вітражі — це мозаїка з кольорового скла, яка за допомогою зв’язок (у середні віки використовували свинець) з’єднувалася в якусь композицію. 


Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети і заступили розписи. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра.

            Західний фасад Шартрського собору, 1194 – 1220, Франція

   Фрагмент вітражу «Богородиця з красивого скла». Шартрський    собор.

Ще одним важливим елементом готичного стилю є скульптура.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури,скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і сводів,підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури,багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих. 


Використання–арок,порталів,велетенських вікон вітражів,статуй, орнаменту, химер.

              Собор Паризької Богоматері. Франція, 1163 – 1345 рр.

                      Реймський собор. Франція., 1211 – 1275 рр.

                               Міланський собор. Італія, 1386 р.

Раннє Відродження

 XIV-XV ст. – період раннього відродження.

 Передумови:
- людина стала більше покладатися на власні сили, а не смиренно   підкорятися поведінці тієї групи, до якої вона належала.
- особистий інтерес, прагнення до успіху, зосередженість на собі відкрили 
   новий шлях у розвитку людини.
- людина починає по новому дивитися на світ, на саму себе, на  місце             людини у світі
- такі нові погляди співпали з періодом підвищеного інтересу до античності.     Античність вважалася ідеальним періодом в історії, коли процвітали науки,   мистецтва, держава і суспільне життя. Підтвердженням цього були ті речі,     рукописи античних часів, які  вражали своєю досконалістю.
- прояв інтересу до античності супроводжувався і намаганням відродити         наслідувати її. Саме тому нову епоху, що почалася назвали Відродженням,     або по-французькиРенесансом.
- з ХІV ст. любителі античності спираючись на здобуті знання вважали, що       потрібно в першу чергу займатися „studia humanitatis”тобто „вивченням         людського”. 

Тих, хто вивчав людське з кінця ХV ст. стали називати гуманістами.

Відродження  (Ренесанс)  -   період  культурного  розвитку країн Західної і Центральної Європи,  перехідний від середньовічної культури до культури Нового часу, який грунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності

 Період Відродження:
-  Проторенесанс (XIII-- початок XIV ст.) 
-  Раннє Відродження (XIV -  XV ст.) 
-  Високе Відродження (кінець XV -  середина XVI ст.) 
- Пізнє Відродження (друга половина XVI -  початок XVII ст.) 

Особливості мистецтва епохи Відродження:  

- глибокий гуманізм 
- реалістичне відображення дійсності 
-відродження  культурної  спадщини  античності  (Давньої Греції і  Давнього Риму) 
- інтерес до природи 
- утвердження  значення  досвіду  як  способу  пізнання  дійсності 

Вплив Відродження на Європу:
-- поширення освіти 
--переворот у науці (її застосування в                  господарстві, у  повсякденному житті)
--створення  шедеврів в образотворчому           мистецтві (архітектура і живопис) та літературі.




Гуманíзм — світогляд, який зародився в епоху Відродження , визнає людину найвищою цінністю у світі, з повагою відноситься   до гідності та розуму людини, визнає її право на щастя та вільний розвиток. 

Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.


Першою людиною Відродження можна впевнено назвати Франческо Петрарку(1304-1374 рр.)

Портрет Петрарки роботи Андреа дель Кастаньо.

Франческо Петрарка (1304-1374 рр.) італійський поет та літописець,ранній гуманіст.Один із засновників гуманізму,його називають «батьком гуманізму».Особливо відомі сонети Петрарки,котрі вважаються зразком жанру.Петрарку уславила „Книга пісень” – 366 віршів (сонетів) присвячені його коханій Лаурі.

Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони»   італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca виданого 1612 року.




Послідовником і другом Петрарки був Джованні Боккаччо (1313-1375 рр.)

Джованні Боккаччо (1313-1375 рр.)-- італійський письменник епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.Славу йому приніс збірник зі ста розповідей „Декамерон”. Розповіді написані від імені веселої компанії з семи дівчат і трьох хлопців, що у продовж десяти днів знаходилися у заміському будинку, переховуючись від епідемії чуми. У продовж десяти днів вони забавляли один одного всілякими життєвими історіями про кохання, розставання, подорожі, пригоди.

Всі вище зазначені твори були написані живою народною італійською мовою. Цим вони довели, що народною мовою можна писати видатні твори, передавати весь спектр почуттів.