Утворення української козацької держави — Гетьманщини.

Завдання :
-- опрацювати параграф 18 і матеріал блога
-- виписати і вивчити :
   -- назви української козацької держави 
   -- символи держави
   -- ознаки держави і вміти їх конкретизувати
   -- політичний устрій Гетьманщини
   -- засади на яких сформувалась Українська держава
   -- адміністративно-територіальний устрій держави
   -- судочинство Гетьманщини
   -- соціальна структура Гетьманщини
 -- основні напрямки економічної та соціальної політики Гетьманського уряду
   - напрями зовнішньої політики

На звільненій із-під польсько-шляхетського панування території в роки Національно-визвольної війни формувалася й міцніла Українська козацька держава.

Її офіційна назва в цей час була Військо Запорозьке. Унаслідок того, що терени, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, неофіційно її називали Гетьманщиною. Сучасні дослідники називають її також Українською козацькою, або Гетьманською державою. 

Зародком новоствореної держави стали традиції і звичаї козацької демократії Запорозької Січі та основні засади устрою Війська Запорозького.



В основу політичного устрою Української гетьманської держави була покладена система органів влади довоєнного Війська Запорозького.

Столиця держави – місто Чигирин

Державним гербом Української козацької держави був герб Війська Запорозького, на якому зображений козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі.

Державними прапорами були гетьманські. Першим із них був прапор, виготовлений у 1648-1649 рр. — біле полотнище з червоним колом, посередині якого розміщений хрест, подібний до зображень хрестів на саркофазі Ярослава Мудрого. 

Хрест обрамляють вісім (по чотири з кожного боку) золотих і дві червоні зірки.





Гетьманщина мала всі ознаки державності.
1.Політична влада (військова, політична, адміністративна) належала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв'язували найваливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.
Форма правління -- Українська козацька держава була різновидом республіки.
Ознаки республіки :
-- існування колегіального ( Генеральна ( військова ) Рада 
   ( і одноосібного правління (Гетьман )
-- законодавчий орган влади – Генеральна Рада
-- виборність Гетьмана та інших органів держави
Її особливості:
-- вищу владу обирали безстроково (одночасно існував механізм
   усунення від влади вищих державних чиновників).
-- на основі козацької демократії доступ до управління державою
    мали лише представники козацького стану


Гетьманщина мала і свій апарат управління :

За козацькою (січовою) традицією,найвищим органом влади в Гетьманщині була Загальна (Генеральна) військова рада. У ній брало участь усе козацтво, а іноді й представники міщан та духівництва.
Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани. Він був главою держави й обирався на свою посаду Загальною військовою радою безстроково.

Гетьман очолював Генеральний уряд, скликав Загальну військову і Старшинську ради, утілюваву життя прийняті ними рішення. За його підписом «рукою власною» виходили універсали, накази й розпорядження. Гетьман розглядав скарги на рішення полкових і сотенних судів, відав фінансами, за рішенням ради розпочинав війну й укладав мир, командував армією, підтримував дипломатичні відносини
з іншими державами.

Поступово зростав вплив Старшинської ради, що складалася з генеральної старшини й полковників.Вона вирішувала військові, адміністративні,господарські, правові й зовнішньополітичні питання.
Її рішення були обов’язковими для гетьмана. Вона постійно перебувала в резиденції гетьмана. Рада при гетьмані була дорадчим органом, що складався з його довірених осіб. Вона обговорювала з гетьманом можливі шляхи розв’язання найважливіших питань державного життя й готувала проекти рішень для Старшинської ради.

Центральним органом виконавчої влади був Генеральний уряд. 
Він вирішував усі поточні справи внутрішнього управління й закордонних відносин Війська Запорозького. Генеральний уряд складався з генеральної старшини, яка спочатку обиралася, а з часом стала призначатися гетьманом. 
До його складу входили: писар (очолював Генеральну військову канцелярію, займався закордонною політикою й вів усі справи Генерального уряду), суддя (один або два) (здійснював керівництво вищим судом при Генеральному уряді), обозний (забезпечував матеріальне постачання армії та артилерії), підскарбій (завідував державним скарбом і фінансами; до запровадження цієї посади в 1654 р. ці функції виконував гетьман), керівник розвідки (займався розкриттям змов проти гетьмана, боротьбою проти таємної польської агентури, збиранням розвідувальної інформації тощо).

При гетьмані також існувала генеральна старшина з особливих доручень — два осавули (військові ад’ ютанти гетьмана), хорунжий (охоронець військової хорогви), бунчужний (охоронець гетьманського бунчука) і наказний гетьман (тимчасовий керівник збройних сил для проведення воєнних операцій).

2.Територія.
Територією Гетьманщини були завойовані українськими військами землі. Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства (відповідно до умов Зборівського мирного договору 1649 р.). На цих землях площею близько 200 км2 на той час проживало понад 3 млн осіб.

Її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.

Адміністративно-територіальний устрій держави
Територія гетьманської України поділялася на адміністративно-територіальні одиниці - полки та сотні, на території яких розміщалися
військові підрозділи козацького війська.

Кількість полків змінювалася; за Зборівським договором, їх було 16.

У 1649 р. налічувалося 16, у 1650 р. — 20, а в 1654 р. — 18 полків.

Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. У межах полку або сотні вся адміністративна, військова та судова влада належала полковникам і сотникам, а в окремих населених пунктах - отаманам.
У сотнях формувалися нижчі військові підрозділи козацького війська
- курені (від 10 до 40 осіб). Командував ними виборний курінний отаман.


Запорозька Січ була автономною й не входила до жодного полку. 

Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Найвищим органом влади була військова рада.

Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них належала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а селами — сільські отамани; посада отамана була виборною. 

Новий адміністративно-територіальний поділ, запроваджений в Українській гетьманській державі, відрізнявся від старого поділу на воєводства й повіти тим, що полки й сотні були відносно невеликими військово-адміністративними одиницями. Унаслідок цього влада ставала ближчою до потреб людей, здійснення керівництва на містах ставало простішим та ефективнішим.

3.Наявність права.
Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені покарання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

В Українській гетьманській державі існувала власна система
судочинства. Під час війни було знищено всі станові (гродські, земські й підкоморські) суди і створено Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, а й шляхтичі, міщани та селяни, особливо за тяжкі злочини (убивства, розбій тощо).

Генеральний військовий суд був вищою судовою інстанцією при уряді Гетьманщини. До нього входили два генеральні судді та судовий писар, що вів справи. Генеральний військовий суд розглядав скарги на рішення судів нижчих інстанцій, а також виняткові справи, із якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана.
Окрім того, у містах із магдебурзьким правом, як і раніше, існували суди магістратів. Справи духівництва розглядалися в церковних судах.

4. Наявність податків та фінансової системи.

Фінансова система Гетьманщини до 1654 р. контролювалася особисто 
Б. Хмельницьким. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідовано всі старі державні податки та введено нові. 







Основними джерелами поповнення державної скарбниці стали податки, прикордонні торгові мита, доходи від промислів та із земельного фонду. Так, установлювалися податки з млинів, за виробництво і продаж горілки, збори з торгів і ярмарків тощо.
Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер
сплачували «чинші на Хмельницького». Лише останні забезпечували
надходження до державної скарбниці Гетьманщини 100 тис. злотих щорічно.
В обігу були різні грошові одиниці (польські - злоті, талери; російські
карбованці, єфимки; турецькі - леви, левки).Було зроблено спробу чеканити власну монету – чех, але жодна монета не збереглася.
Введено посаду генерального підскарбія (1654 p.), який опік увал ся бюджетною сферою, податкову й митну системи.  

5. Наявність армії .
По закінченні Корсунської битви Б. Хмельницький розпочав створення українського козацького війська.

Його ядром стали реєстрові та запорозькі козаки, до яких приєдналися повстале «покозачене» селянство та міщанство. Для подальшого формування й організації українських збройних сил
Б.Хмельницький запровадив територіальну полково-сотенну систему: певна територія виставляла декілька сотень вояків, які об'єднувалися в полк. 
Завдяки цьому гетьман залучив до збройної боротьби з ворогом населення всієї Гетьманщини. 

Незважаючи на повідомлення деякихджерел про величезний кількісний склад армії Б. Хмельницького в роки війни, насправді регулярне боєздатне військо, на думку дослідників,було в межах 40—60 тис. осіб. На той час це була могутня армія.

За військовою організацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.

Основу армії становила оснащена вогнепальною зброєю піхота. 









Нестача власної кінноти (у якій мала перевагу польська армія), особливо на початку війни, компенсувалася за рахунок союзної татарської кінноти.

Військо Б. Хмельницького мало значну артилерію. Було створено полкову артилерію та окрему артилерію головного командування (гетьмана). Для цього було використано гармати, захоплені повстанцями у визволених містах та замках, а також налагоджено виготовлення гармат у Ніжині.

Козацьке військо мало добре налагоджену розвідку і контррозвідку.

Командні посади в українському війську посіли представники реєстрової козацької старшини, української шляхти й заслужені козаки.






Соціальна структура населення включала п'ять станів: 
-- козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство,селянство.
До привілейованих верств населення належали :
-- українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

Провідне місце в суспільстві здобув козацький стан. До нього увійшли запорожці, реєстрові козаки,селяни, міщани, дрібні православні шляхтичі. Козаки виступали захисниками українського суспільства й держави. За виконання військового обов’язку вони звільнялися від податків, мали право на землю. Спершу кожен мешканець Гетьманщини

мав змогу записатися до козацтва, якщо він міг придбати коня, зброю,

забезпечити себе всім необхідним у бойовому поході.

Окремим станом було міщанство. Чисельність його в Наддніпрянщині була значною через велику кількість укріплених містечок у покордонному краї.  До того ж влитися до міщанського стану перед визвольною війною бажав кожен, хто прагнув бути вільним громадянином.

Війна визволила від фільварково-пашцинної роботи селян-кріпаків.

Вони здобули особисту свободу, стали вільними власниками землі й отримали право займати її стільки, скільки спроможні були обробити. За це на них покладався обов’язок сплачувати державі грошовий податок — чинш.

До соціальної структури українського суспільства ввійшли також представники української дрібної православної шляхти. Вони зуміли утриматися лише тому, що пішли служити до козацького війська. Незважаючи на різке скорочення чисельності, політична вага дрібної шляхти в державі помітно зросла завдяки високому рівню освіченості й спроможності брати участь у державному управлінні.

Зміцнився статус православного духівництва, оскільки православ’я стало державною релігією. Православні монастирі були єдиними серед колишніх феодальних власників, які зберегли свої земельні володіння.

Із козацьких старшин, православних шляхтичів, православного духовенства почала формуватися соціальна еліта козацької держави.  Значна частина її представників прагнула стати новими феодалами-землевласниками, але її соціальний егоїзм стримував гетьман.

Основні напрямки економічної та соціальної політики Гетьманського уряду

--  ліквідація фільварково-панщинної системи господарювання  і 

    кріпацтва 

-- селяни, які жили на колишніх державних землях на території 

    Гетьманщини здобули особисту свободу і право володіти землею. Їхні 

    маєтки стали називатися вільними військовими селами, 

    підпорядкованими Військовому скарбу. За володіння землею вони 

    сплачували державі фіксований податок 

-- ліквідація землеволодінь польських магнатів, шляхти й католицької 

    церкви

-- відбувалось формування козацької, селянської та державної власності 

    на землю

-- змінюється соціальна структура суспільства. Провідну роль став 

    відігравати козацький стан

-- влада та основні багатства зосереджуються в руках козацької 

    старшини, яка формується із представників різних верств населення

-- усунення національно-релігійного гніту українського населення

Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду.

Україна активно затверджувалася на міжнародній арені,  щоб зберегти себе як державу, доводилося вести гнучку зовнішню політику і шукати союзників серед близьких і далеких країн.

Гетьманщина підтримувала дипломатичні контакти з Московською державою, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією.

Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.