Гетьман І.Самойлович. Лівобережна Україна в другій половині XVII ст..

Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман Д. Многогрішний почав проводити курс на відновлення прав козацької України часів 

Б.Хмельницького й припинив узгоджувати свою політику з Москвою. Він відновив зв’ язки з

П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промосковськи налаштованих старшин. 

У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про «зраду» гетьмана, змовившись із московськими стрільцями, заарештували Д. Многогрішного та

його соратників і відправили до Москви. Після катувань Д. Многогрішного присудили до страти, яку в останню хвилину замінили на заслання до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережжя було обрано лояльно налаштованого

до Москви Івана Самойловича (1672— 1687 рр.).

І.Самойлович (? – 1690 р. )-- козацький діяч. Походив із сім'ї священика з містечка Ходоркова на Житомирщині. Освіту здобув в Київському колегіумі. Змолоду перебував в козацькому війську. У 1669 р. обирається генеральним суддею лівобережного козацького війська, у 1672 р. - гетьманом Лівобережної України. Гетьман Лівобережної України – 1672 – 1687 рр. У 1672 р. підписав з Московською державою «Конотопські статті». У 1677-1678. рр. керував полками у війні проти Туреччини, проявив здібності полководця й адміністратора. У 1674р. обраний гетьманом Лівобережної та Правобережної України. Однак Туреччина не допустила об'єднання двох частин України під владою гетьмана І. Самойловича. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. У 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі. Засланий до Тобольська, де перебував до кінця життя.

16-17 червня 1672 р. в Козацькій Діброві між Конотопом і Путивлем відбулася Генеральна військова рада. На ній за згодою московського князя Григорія Ромодановського гетьманом було обрано генерального суддю Івана Самойловича. Крім виборів гетьмана, на раді в Козацькій Діброві провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши угоду, відому під назвою Конотопських статей.

Конотопські статті

Договір визначав основні принципи відносин між козацькою автономією Гетьманщини та Московською державою.  Конотопські статті були складені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького.

Дата – 17 червня 1672 р.

Сторони – Лівобережна Гетьманщина ( І.самойлович ) – Московська 

                  держава

Зміст:

-- скасовувалися компанійські (наймані) полки

-- гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку 

    військового суду або згоди старшинської ради

-- гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради 

    висилати посольства до іноземних держав і, особливо, 

    підтримувати відносини з правобережним гетьманом 

    П.Дорошенком

-- козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з 

    представниками уряду Речі Посполитої у Москві в справах, які 

    стосувалися Війська Запорізького

-- Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу 

   П. Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполито

Наслідки:

-- обмеження влади Гетьмана

-- урізали політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі 

    зовнішньої політики

-- подальше  посилення контролю над Українською державою --

   Гетьманщиною і створення передумов для посилення впливів 

   московського уряду на території Гетьманщини

Політика І. Самойловича
-- підписав із Москвою Конотопські  статті (1672р.) 
-- незважаючи на підписаний договір посилював владу Гетьмана
-- затвердив адміністративно-територіальний поділ Лівобережної України
--обмежив права козацьких низів втручатися в державні справи            Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі 
   державні справи вирішував зі Старшинською радою
--сприяв формуванню аристократії-- започаткував бунчукове товариство
-- усупереч намаганням старшини й Конотопським статям, для 
     забезпечення порядку в Гетьманщині він утримував наймане 
     (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував ще 
     кілька охочих полків
-- як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість 
    гетьманської влади. Гетьман дбав про своїх синів, яким надавав 
    найвпливовіші посади в гетьманському уряді та великі маєтності
-- були сформувані судово-адміністративні установи, які протрималися ціле
    століття
-- сприяв розширенню гетьманського, монастирського і старшинськ
    старшинського землеволодіння
-- рішучими заходами гетьман протидіяв спробам Запорозької
    Січі відігравати роль самостійної політичної сили. Гетьман, по суті,
    поклав край скликанню загальних козацьких рад і називав себе
    «верховним володарем і господарем вітчизни»
-- у 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід 
    на Правобережжя проти П. Дорошенка. Був змушений відступити 
    під натиском турецько-татарської армії. 
--організував переселення українського населення з Правобережжя 
   на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної 
   Дорошенкові території. Саме за його гетьманство відбувся
   «Великий згін» 1678—1679 рр.
-- у 1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Правобережжя. Проте
    приєднати Правобережжя І. Самойлович так і не зміг, оскільки в 
    боротьбі за нього стикалися інтереси Речі Посполитої, Московської 
    держави й Османської імперії
-- брав участь в обороні Чигирина від турецько-татарської армії 
    (1677-1678 рр.) під час російсько-турецької війни (1677-1681)
-- під час російсько-турецької війни (1677-1681) І. Самойлович проявив
   здібності полководця й адміністратора, вживав заходів для укріплення
   фортець, оборони міст, приведення до бойової готовності козацьких полків
-- У 1687 р. І. Самойлович брав участь разом з російською армією на 
   чолі з князем В. Голіциним у спільному першому Кримському поході 
   проти татар. Похід завершився невдало
-- за його правління (але без його участі)  Москва і Річ Посполита 
    підписали Вічний мир (1686 р.) 


Яскравою рисою гетьманування Івана Самойловича, в умовах відносної стабілізації життя на Лівобережній Україні, стало пожвавлення занепалого під час Руїни культурного життя. Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани.

Зокрема, Самойлович був фундатором Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками, збудованого у 
1674-1676 рр.





Визначними пам’ятками тих часів стала мурована церква Іоанна Предтечі в Стародубі, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові (1677-1679 рр.).

У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького обору в Чернігові.









А 1682 р. - спорудження під керівництвом Й.Баптиста Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори остаточно добудовані за гетьманування Мазепи).


Уклавши "вічний мир" із Польщею, Московія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Туреччини та її васала - Кримського ханства.

У 1687 р.  царський уряд організував похід 150-тисячного війська для походу проти Кримського ханства на чолі з князем В.Голициним. Це був перший Кримський похід.

Кри́мські похо́ди — військові походи російських військ проти Кримського ханства в 1687 та 1689 рр.

Приєдналися 50 тис. козаків з І.Самойловичем. Похід завершився невдало. Об'єднане українсько-московське військо не спромоглося навіть досягти Криму.

Обвинуватили в цьому Самойловича, що стало однією з причин

позбавлення його гетьманської булави. 

До того ж серед лівобережної старшини було чимало незадоволених жадобою і здирництвом гетьмана. Саме за доносом старшини, що

І. Самойлович збирається зрадити царя, його й було усунуто з посади.

І.Самойлович був заарештований, висланий у Тобольськ (Сибір), майно конфісковане.

Новим гетьманом став Іван Мазепа (1687— 1709 рр.).