Україна в 60-х – поч.70-х рр.. XVII ст.. ( ч.ІІ )

Після зречення П. Дорошенком гетьманства , турецький уряд вирішив

використати Юрія Хмельницького як маріонеткового правителя на Правобережжі.

Дещо раніше він у бою був узятий у полон татарами, вивезений у Крим, а звідти - у Стамбул, де став ченцем одного з монастирів.

1677 р. - султан проголошує гетьманом і дає титул «російського князя»

Юрію Хмельницькому (1677 - 1681 рр.)( стає гетьманов 3 раз ).

Навесні 1677 р. Юрій Хмельницький із загонами турецького війська вирушив на Україну. Зупинившись у Немирові, він почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу. Такі дії Хмельниченка перешкоджали намірам Самойловича об'єднати обидва береги Дніпра під своєю булавою.

Чигиринські походи

Чигиринські походи — військові походи турецько-татарської армії на Чигирин з метою загарбання Правобережної України.

Відбувались під час під час російсько-турецької війни (1677-1681)

Центром військового протистояння двох гетьманів стала колишня гетьманська столиця Чигирин. 

У 1677 р. відбувся Перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська.

Свій загарбницький похід проти України Туреччина виправдовувала прагненням повернути землю та булаву Юрію Хмельницькому. 

Турецький уряд намагався використати популярність імені Хмельницького, аби прихилити на свій бік українську людність і нейтралізувати козацтво. 

Перший удар турки вирішили завдати саме Чигирину, бо місто мало важливе стратегічне значення: 

-- було гетьманською резиденцією; 

-- найміцнішою фортецею на перехресті важливих шляхів углиб України, 

    Польщі та Московії; 

--  у Чигирині стояла численна козацько-московська залога. 

Власне, вона захищала фортецю протягом кількатижневої облоги. Коли ж до міста підійшли головні об’єднані українсько-московські сили на чолі з Ромодановським і Самойловичем, турки були змушені відступити. 

Невдале завершення походу 1677 р. не змінило намірів турецького султана оволодіти Чигирином та всією Правобережною Україною. Це добре розуміли Самойлович і московські воєначальники. 

Проте якщо для українців оборона Чигирина була справою честі, то в Москві до неї поставилися байдуже. 

Саме тому головнокомандувач московського війська боярин Ромодановський, вирушаючи в Україну, отримав таємну інструкцію: в разі неможливості втримати Чигирин - зруйнувати його укріплення й вивести військові сили з фортеці .

Липень  1678 р. - Другий Чигиринський похід - 140 тис. турецько-татарського війська. З 18 липня понад місяць триває облога Чигирина.

Загарбники вели неперервний гарматний обстріл, вдавалися до численних штурмів. Більше місяця, відчайдушно захищаючись, чигиринська залога чекала на прихід сил Ромодановського, одначе той до козацької столиці не квапився. Врешті московські війська підійшли до Чигирина. Проте, так і не надавши його захисникам потрібної допомоги, почали готуватися до відступу. Начальникові чигиринської залоги наказали підпалити порохові склади і прориватися з оточення.
Тож коли турецькі війська вдерлися до міста, пролунав вибух. Чигирин перетворився на руйновище. Відбиваючи шалений натиск турків і татар, об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра.
Виснажені боротьбою за Чигирин турецько-татарські війська не стали її переслідувати і відступили з України.

Населення перегнали за Дніпро, на Лівобережжя («великий згін»), і поселили в малозалюдненій прикордонній степовій
зоні. Розорення Чигирина було символом загибелі козацтва
на Правобережній Україні.

Великий згін — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя (Подніпров'я) на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678–1679 рр.

Другий Чигиринський похід, як і Перший, завершився невдачею. Захопити все Правобережжя турки не змогли.
Водночас для українців знищення козацької столиці стало болючою
втратою.

Наслідки походів
-- було зруйновано гетьманську столицю Чигирин
-- Османська імперія назавжди припинила завойовницькі походи в 
    Україну
-- уся влада на Правобережжі від Брацлавщини до Чигирина до 1681 р. 
    перейшла до рук  Ю. Хмельницького

Після розорення Чигирина правителем Правобережжя турки залишили
Ю. Хмельницького. Резиденцією він обрав місто Немирів. Контроль
над ним здійснював турецький паша з Кам’янця-Подільського. 
Проте його влада була недовгою. За однією з версій, турки його заарештували, задушили і скинули з мурів Кам’янця-Подільського
в річку Смотрич.

У наступні роки протистояння між Московською державою і Туреччиною за українські землі переросло в тривалий конфлікт, у якому жодна зі сторін не мала достатніх сил, щоб розв’язати питання на свою користь.

Зрештою 13 січня 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський
мир.

Бахчисарайський мир.

Дата – 13 січня 1681 р.
Сторони – Московська держава – Османська імперія.
Зміст :
-- кордон встановлено по Дніпру: Лівобережжя,Київ з кількома 
    правобережними містечками й Запорожжя відходили до Московської 
    держави
-- Південна Київщина, Брацлавщина, Поділля відходили до Туреччини.
--територія між Південним Бугом і Дніпром мала залишатися 
   незаселеною 20 років (у 1682 р. султан відхилив цей пункт).
-- татарська орда мала право вільно перебувати в степах на півдні 
    України
-- татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в 
    південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його 
    притоках, Чорному морі

Значення та наслідки :
-- Договір був спробою примирити інтереси Росії та Туреччини в 
    суперництві за Україну 
-- позиції Росії посилювалися, і це змусило Польщу укласти з нею 
   «Вічний мир» 1686 р.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681р. 
Ю. Хмельницького позбавили гетьманської булави. Він був страчений турками у Кам'янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.

Річ Посполита, стурбована посиленням Росії, почала шукати з нею союзу. Зі свого боку Росія також зацікавлена в зближенні з Польщею, тому що Туреччина не відмовилася від претензій на всю Україну.

6 травня 1686 р. в Москві між Польщею та Московією було укладено новий договір - "вічний мир".








Вічний мир — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві про розділ Гетьманщини.
«Вічний мир»

Дата—6 травня 1686 р.
Сторони : Річ Посполита – Московська держава
Зміст :
-- підтверджував умови Андрусівського договору 1667 р.: Лівобережна 
    Україна, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за 
    Московською державою
-- за відмову від Києва Річ Посполита отримувала викуп у 146 тис. 
    карбованців
-- до Речі Посполитої відходили Київщина, Волинь, Галичина  
-- Правобережжя Подніпров'я мало залишатися незалежним
-- Поділля лишалося під владою Туреччини, щоправда, недовго, бо 
   1699 р. також було приєднане до Польщі 
-- поляки зобов’язувалися забезпечити православному населенню на своїй
    території вільне віросповідання.
--  сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та 
   Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької 
   Священної ліги

Наслідки :
"Вічний мир" ускладнював ситуацію в Україні, послаблюючи національно-визвольний рух, оскільки утверджував насильницький поділ українських земель між кількома державами.

Фактично «Вічний мир» 1686 р. скасував Бахчисарайський договір між Московією та Туреччиною.

Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. 
Саме тому проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.

Після укладення «Вічного миру» для Московії склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор’я та припинення турецько-татарських нападів. 

Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисячного московського та 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним і гетьманом І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом.
Провину за це поклали на І. Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства.

Таким чином, після тривалої внутрішньої боротьби й зовнішнього втручання на Правобережжі була ліквідована влада гетьмана, а сусідні держави розділили між собою українські землі.