Становище, що склалося після укладення Андрусівського перемир’я, вимагало від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для проведення такої лінії потрібна була сильна особистість. Такою особистістю став гетьман П. Дорошенко.
Після втечі П. Тетері в Польщу розпочалася боротьба претендентів на гетьманську булаву, поглиблюючи розкол суспільства, сприяючи
розгортанню громадянської війни.
Спочатку гетьманом проголосив себе медведівський сотник Степан Опара, потім - брацлавський полковник Василь Дрозденко. Однак переможцем вийшов П. Дорошенко.
Старшинська рада, яка зібралася в Чигирині перед святом Покрови 10 жовтня 1665 р. обрала гетьманом Петра Дорошенка (1665-1676).
Петро Дорошенко (1627—1698рр.) -- державний, військовий та політичний діяч, дипломат, наказний гетьман, гетьман Правобережної України (1665-1676 рр.), гетьман усієї України (1668 р.), меценат і покровитель Української православної церкви.
П. Дорошенко — виходець із відомого козацького роду, онук гетьмана
М. Дорошенка. Виконуючи обов'язки генерального старшини в урядах
І. Виговського, Ю. Хмельницького і П, Тетері, П. Дорошенко проводив активну діяльність задля утвердження української державності. Як український гетьман (1665—1676 рр.) П. Дорошенко здійснив ряд реформ, спрямованих на стабілізацію політичної ситуації та поліпшення життя в Україні, прагнув об'єднати право- й лівобережні українські землі. Саме його політика не допустила до практичного виконання умов Андрусівського перемир'я 1667 р. коли Польща і Росія намагалися розділити українські землі. Задля цього гетьман уклав союз із Кримським ханством (1667 р.) і визнав протекторат турецького султана (1669 р.). Але усвідомивши безперспективність протурецької орієнтації, яка стала очевидною після того, як Чигиринські походи турецької та російської армії спричинили майже суцільну руїну Правобережжя, П. Дорошенко у 1676 р. склав гетьманські повноваження.
П. Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зречення П. Тетері.
Гетьманство Петра Дорошенка на Правобережжі (1665-1676) розпочалося за надзвичайно складних умов. Козацьку Україну було поділено на дві Гетьманщини. Особливо страхітливого спустошення зазнало Правобережжя, де внаслідок воєнних дій і громадянської війни було знищено 65-70 % населення.
Політика П. Дорошенка
-- часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків.
Послідовно захищав інтереси козацького стану
-- спирався на підтримку Київського митрополита
-- щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, прагнув
запровадити довічну гетьманську владу
-- щоб не залежати від старшини, створив 20-тисячний корпус
найманців-сердюків (постійне військо )
-- установив нову митну лінію на українському кордоні, почав карбувати
власну монету.
-- проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом.
Усіляко заохочував заселення спустошених південних районів
Правобережжя
-- прагнув об'єднання України
-- домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного
І. Виговським.
-- у 1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був про¬голошений
гетьманом усієї України
Після підписання Андрусівського договору на Лівобережжі почалось
антимосковське повстання. На початку березня 1668 р. московські
залоги було вигнано з більшості міст Лівобережжя.
Це спонукало Дорошенка виступити в похід із надією на возз’єднання
українських земель. У червні 1668 р. він переправився через Дніпро
й вирушив назустріч Брюховецькому.
8 червня 1668 р. в таборі під Опішнею, що на Полтавщині,
козаки вчинили бунт, вбили Брюховецького, а Дорошенка
обрали гетьманом обох боків Дніпра.
Щоб контролювати ситуацію на Лівобережжі, Дорошенко розташував
у найбільших містах свої залоги. Вся Україна опинилася в його руках.
Проте закріпити владу новообраному гетьманові на Лівобережжі не
поталанило. З півночі загрожувала Московія. На заході пішли в
наступ війська Речі Посполитої. Запорожці висунули свого
претендента на булаву - племінника Брюховецького Петра Суховія.
-- 1669р. -- Польські підрозділи вдерлися на Брацлавщину. Для
організації опору Польщі П. Дорошенко був змушений повернутися на
Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним
гетьманом Д. Многогрішного. Відбивши наступ поляків,
П. Дорошенко опинився перед лицем нової міжусобиці: Запорожжя,
яке підтримало Кримське ханство, проголосило гетьманом
запорозького писаря П. Суховія. Два запеклих ворога, Крим
і Запорожжя, об’єдналися, маючи кожний свою мету.
-- у 1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані
Корсунські статті.
Корсунські статті
Корсунські статті — договір, укладений правобережним гетьманом П. Дорошенком з Османською імперією і затверджений Загальною (Генеральною) військовою радою у Корсуні 12 березня 1669 р.
Дата – 12 березня 1669 р.
Сторони – П.Дорошенко, Правобережна Україна – Османська імперія
Причини :
-- прагнення отримати допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою
і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667 р. )
-- припинити втручання Кримського ханства в українські справи
Зміст:
— турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі
Посполитої Галичину, Волинь і Київщину та розпочати з Московською
державою війну за Лівобережну Україну
— територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля
— Гетьман обирається довічно
— українська православна церква зберігає автономію в складі
Константинопольського патріархату.
— українське населення не сплачує податки і данину на користь
султана
— на допомогу гетьману прибуває військо кримських татар, які не
мають права брати ясир
— козацьке військо має брати участь у війнах Туреччини
— без згоди гетьмана турецький султан і кримський хан не можуть
укладати договори з Річчю Посполитою та Московською державою
Наслідки :
Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося боротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі.
Наслідок війни з Річчю Посполитою:
-- татари і турки грабували Правобережжя, населення краю масово
тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що
«запродав Україну в турецьке ярмо».
Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672 р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір.
Дата – 18 жовтня 1672 р.
Сторони – Річ Посполита – Османська імперія
Зміст :
-- Річ Посполита визнавала незалежність Української держави в межах
Брацлавщини та Південної Київщини
-- Поділля з Кам'янцем відійшло до Туреччини, стало її провінцією
-- решта земель Правобережної України з гетьманом П. Дорошенком
визнавали протекторат султана
-- Річ Посполита мала сплатити Туреччині викуп і щорічну данину
-- Річ Посполита залишала за собою Галичину, Волинь та Північну
Київщину
Наслідки:
-- спустошення Правобережжя
-- падіння авторитету П.Дорошенка
-- договір перекреслив сподівання П.Дорошенка на Туреччину як
союзника, який допоможе об'єднати всі українські землі в межах однієї
держави
Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від втрачених українських земель й шукала приводу, аби повернути їх собі. Водночас Московія сприйняла Бучацький договір як зречення Польщею прав на Правобережну Україну
Наслідки війни.
Татари і турки грабували Правобережжя, населення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо».
У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана
І. Самойловича, який скористався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.
У 1675 р. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав булаву кошовому ота¬ману Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.
ЦЕ ЦІКАВО!
Московський уряд змусив П. Дорошенка після зречення оселитися в Москві. Декілька років колишній гетьман служив в'ятським воєводою, а помер у с. Ярополчому під Москвою в 1698 р. Його правнучкою була красуня Наталія Гончарова, дружина І О. С. Пушкіна.
В історії України П.Дорошенка називають часто «Сонцем Руїни». Йому вдалося відновити гетьманську владу над возз'єднаною Україною. Однак цей успіх був короткочасним. Причиною тому були незацікавленість сусідніх держав у сильній Українській державі, боротьба старшинських угруповань за владу і проросійські настрої частини населення Лівобережжя.
Переговори про обрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя тривали всю осінь 1668 р. Врешті-решт Многогрішний погодився на повернення під зверхність царя за умови виведення московських залог з українських міст. Козацька Україна знову розпалася на дві Гетьманщини.
Д.Многогрішним завершилися укладенням «Глухівських статей» 1669р. Він намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України, прагнув зміцнити гетьманську владу. Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У березні 1672р. представники козацької старшини заарештували Д. Многогрішного й видали його представникам царського уряду. У Москві його звинуватили в державній зраді, піддали тортурам, а потім - засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною гетьмана вивезли до Сибіру й ув'язнили в Іркутській тюрмі. У 1688 р. Д. Многогрішного звільнили. У 1696 р. колишній гетьман постригся в ченці. Помер він в Іркутську XVIII ст.
Політика Д. Многогрішного
-- підписав із Московською державою Глухівські статті (1669р.)
-- намагався проводити політику на захист державних інтересів України:
домігся, що Київ залишився за Московською дер¬жавою, не зважаючи
на умови Андрусівського пе¬ремир'я
-- проводив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість
переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини
-- прагнув послабити роль старшини на користь геть¬манської влади.
Саме з цією метою й було створено наймане військо
-- обстоював автономію України, намагався подолати промосковські
настрої серед козацької старшини. З цією метою вдався до зміни
ненадійних полковників вірними собі людьми
-- сам, без згоди Старшинської ради, Многогрішний приймав рішення,
проводив перемовини, роздавав івідбирав військові уряди та маєтки.
Без вироку Генерального військового суду він карав навіть
полковників.
Така поведінка налаштувала проти гетьмана генеральних старшин.
У березні 1672 р., під приводом звинувачення в дружніх зв’язках з П. Дорошенком і зраді цареві, Д. Многогрішний разом зі своїм братом були зненацька заарештовані старшиною і таємно відіслані до Москви. Після тривалих допитів і тортур Д. Многогрішного разом із родиною заслали на довічне перебування в Сибір.
Глухівські статті — договірні умови про політичне і правове становище України в складі Росії, підписані царським урядом і гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним; були оприлюднені 1669 р. у місті Глухові; складалися з 27 пунктів.
Глухівські статті
Дата -- 16 березня 1669р. у м. Глухові
Сторони – Гетьманщина (Д.Многогрішний) – Московська держава
Причини підписання :
-- наростання національно-визвольної боротьби в Україні
-- політика гетьмана Правобережної України П.Дорошенка і позиція
Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови
Московських статей 1665 р. і піти на поступки при укладанні
«Глухівських статей»
Зміст :
— московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві,
Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі), втрачали право втручатися в
справи української адміністрації
— козацький реєстр становив 30 тисяч чоловік
— Гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб -- компанійців)
— податки з населення збиралися козацькою старшиною
і надходили в гетьманську скарбницю
— було обмежено перехід селян у козацтво
— Гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини, але
зберігалось право посилати своїх представників на дипломатичні
переговори стосовно України
— резиденція гетьмана переносилася до Батурина
Наслідки :
-- незважаючи на обмежений характер Глухівські статті 1669 р. сприяли
зміцненню політичних і правових позицій Української держави.
-- у порівнянні з Московськими статтями 1665 р. це був помітний крок
вперед у справі збереження державних устоїв Лівобережного
гетьманату
Документ 3. М. Аркас про Дем’яна Многогрішного
«Недовге гетьманування Многогрішного позначилося тим, що за його заведено осібний полк із козаків, котрий прозвали «компанійським». Полк сей мав наглядати за тим, щоб поспільство не приставало самовільно у козаки та ще щоб заздалегідь гасити у самому початку, як де прокинеться якесь... повстання або що... У травні місяці 1670 року, на прохання гетьмана, цар прислав до нього стрільців, яких той мусив держати своїм коштом. Вигадав се Многогрішний для своєї безпеки, бо знав, що його не люблять і почував себе дуже небезпечним на своїй посаді. А московському урядові се було й на руку: він таким побитом мав при боці гетьмана — повсякчас свого доглядача. З того часу сю сторожу становлено було до кожного гетьмана. У тому ж таки році Многогрішний, з дозволу царя, переніс свою столицю з Гадяча у Батурин...
Многогрішного не любила старшина... А через усе те сипалися, як з решета, доноси на гетьмана у Москву... До того ще й гетьман сам не вмів показати з себе дуже улесливого і як чоловік нервовий, а часом без міри запальний, не вмів здержувати свої поривання і вихоплювався перед московськими воєводами та послами з чимось таким, що тільки
шкодило йому самому». (Козацькі ватажки та гетьмани України. — Львів, 1991 - С. 91–92)
Миха́йло Хане́нко (*1620 - †1680) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1669-1674). Представник козацького роду Ханенків. Син Степана Ханенка. За підтримки частини козаків, кримського хана та влади Речі Посполитої, Ханенко намагався 1668 року усунути гетьмана Петра Дорошенка і на його місце поставити Петра Суховія.
Отже, у 1669 р. в Україні водночас було три гетьмани –
Д. Многогрішний, П. Дорошенко і М. Ханенко.
Вони мали різну політичну орієнтацію. Між П. Дорошенком і М. Ханенком
розв’язалася кривава й руйнівна війна. М. Ханенко, спираючись
на запорожців, намагався налагодити добрі відносини з Кримом.
Однак основною своєю опорою гетьман вважав Польщу.
Ханенко продовжував боротьбу проти Петра Дорошенка . У своїй політиці він спирався на Річ Посполиту і 2 вересня 1670 року уклав з делегатами Речі Посполитої договір в Острозі, на основі якого Річ Посполита визнала Ханенка гетьманом Правобережжя, а він погоджувався на підданство короні Речі Посполитої на умовах автономії лише для козацької верстви. Паралельно Ханенко листувався з московськими урядовцями.
17 червня 1672 р., отримавши царський дозвіл на обрання
нового гетьмана без участі рядового козацтва, у Козачій Діброві
поблизу м. Конотопа старшинська рада обрала Івана Самойловича, який до того був генеральним суддею.
У травні 1669 р. запорожці знову проголосили П. Суховія гетьманом, на бік якого перейшли козаки Корсунського та Уманського полків.
Розгорілися запеклі бої, у яких П. Суховій зазнав поразки. У серпні частина козаків проголосила гетьманом уманьського полковника
М.Ханенка (1699—1674 рр.), якого підтримала Польща, і збройне протистояння продовжилося. П. Суховій став при ньому писарем.
Червень 1671 р. - початок війни. Поляки, які визнали гетьманом М.Ханенка, почали бої проти П.Дорошенка на Правобережній Україні (на стороні Дорошенка виступала армія турецького султана Магомета IV).
У війні з Петром Дорошенком Михайло Ханенко зазнав кількох поразок.
Після вторгнення султанської армії, окупації нею Поділля та Бучацького миру 1672 року, Ханенко з частиною родини втік до Речі Посполитої, а майже всі його прибічники перейшли на бік Дорошенка і османів. Навесні 1673 Річ Посполита відновлює боротьбу за Правобережжя. Ханенко з’являється тут у квітні, до нього знову переходять тисячі козаків, незадоволених Дорошенком. Але 11 вересня 1673 під стінами Києво-Печерського монастиря Дорошенко розбив Ханенка.
1674 року, коли війська гетьмана Івана Самойловича перейшли Дніпро і більшість правобережних полків перейшли на бік лівобережного гетьмана, Ханенко склав булаву, за що був наділений маєтностями на Лівобережній Україні.
Але Ханенко не припинив політичної діяльності. Він оселився у Козельці на Чернігівщині, а вже 1677-1678 рр. був обвинувачений у зносинах з Річчю Посполитої. Самойлович, за наказом Москви, тримав його ув'язненим у Батурині. Але Ханенку, мабуть, пощастило довести свою невинність, та незабаром він помер. Місце поховання та обставини смерті невідомі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Примечание. Отправлять комментарии могут только участники этого блога.