XVI ст. у вітчизняній культурі було яскравою, плідною епохою. Вагому роль у розвитку культури відіграли стабілізація і пожвавлення економічного життя, розвиток товарно-грошових відносин. Вони сприяли зростанню потреб на мистецькі вироби, високохудожні твори.
На розвиток української культури мала значний вплив взаємодія з культурами інших народів. На теренах України, як і в інших європейських країнах, проживало етнічно різнорідне населення: українці, поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки.
У XV ст., коли під ударами Туреччини занепали італійські колонії в Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова та Києва. Діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї.
Безпосередній вплив на українську культуру мали здобутки західноєвропейського Відродження та Реформації, ідеї гуманізму.
Розвиток української культури цього періоду, особливо наприкінці століття,тісно пов’язаний зі швидким, навіть лавиноподібним зростанням національної самосвідомості українського народу.
Утворення Речі Посполитої в 1569 р., з одного боку, об’єднало майже всі українські землі в єдиних державних кордонах,а з іншого — поставило український народ у найважчі політичні та соціально-економічні умови.
Зміцненню національної самосвідомості сприяла також оборона українських рубежів від натиску Кримського ханства та Османської імперії. Успіхи й страждання,що їх приносила ця боротьба, ставали джерелом натхнення українських митців, літераторів і літописців.
Відродження (Ренесанс) — епоха у розвитку культури в Західній та
Центральній Європі, що настала після Середньовіччя. Характеризується небаченим злетом думки та мистецтва, розкріпаченням людського духу, гуманістичним світовідчуттям.
Гуманізм — інтелектуальна і культурна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, напрям громадської думки, що ставив у центрі людину, стверджував необхідність поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, на вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
Позитивні чинники розвитку культури :
-- технічний прогрес, винайдення книгодрукування
-- розвиток української мови
-- поява українського козацтва
-- боротьба українського народу проти національного гноблення
-- героїка козацьких походів
-- необхідність збереження національної культури в умовах польсько-
католицької експансії
-- розвиток національної свідомості
Негативні чинники розвитку культури :
-- відсутність власної держави
-- поділ території України між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною
-- відсутність єдиного наукового й політичного центру
-- тяжкий національний гніт
-- зростаюча загроза ополячення й окатоличення
-- складне становище української православної церкви
-- спустошливі напади турків та татар
Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання.
Смотри́цький Гера́сим Дани́лович (*? , Смотрич — † 12 жовтня 1594) — письменник, педагог з Поділля. Представник дрібної шляхетської родини Смотрицьких, батько Мелетія, Степана Смотрицьких.
Народився у шляхетській родині дяка, переписувача Данила Смотрицького. Вважався освіченою, навченою людиною, «першим руськимбогословом». Був підстаростою,гродським писарем у Кам'янецькому старостві, 1576 року запрошений князем Василем-Костянтином Острозьким до Острога, був призначений його підскарбієм. Став одним з передових діячів у вченого острозького гуртка; з 1580 Г. Смотрицький — перший ректор Острозької школи (академії).Разом з Іваном Федоровичем Герасим Смотрицький — один із видавців «Острозької Біблії», до якої написав передмову і віршовану посвяту князю Василю-Костянтину Острозькому, один із зразків найдавнішого українського віршування (нерівноскладове), що нагадує українські думи. За надані послуги отримав від князя В. К. Острозького два села (Бакаївка, Борисівка).
Праці Г.Смотрицького .
В творах Г. Смотрицький не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує народний гумор з приповідками і прислів'ями, писав їх мовою, наближеною до народної, тому був зрозумілим широким верствам. Полемічні твори Г. Смотрицького проти відступників від православ'я й сатира на духовенство, в основному, загубилися. Збереглася лише такі книги:
«Ключ царства небесного» (1587, Острог) — перша друкована пам'ятка української полемічної літератури. Автор змагається за незалежність «руської віри», полемізує з єзуїтом Бенедиктом Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади. Складається з посвяти князю Олександру Острозькому, звернення «До народов руских …» і двох полемічних трактатів:
«Ключ царства небесного и нашее христианское духовное власти нерушимый узел»;
«Календар римський новий» (1587) — в ньому автор критикує, відкидає впровадження григоріянського календаря;
Віршовані твори не збереглись, про них згадує Захарія Копистенський в «Палінодії».
Іва́н Федоро́в, Іван Федорович, , Іван Феодорович, Друкар (1510–1530, Велике князівство Московське — † 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янських типографів, а також гравер, інженер, ливарник. Разом із білорусом Петром Мстиславцем видрукував в 1564 році в Москві свою першу книгу — «Апостол». У 1566 році через переслідування з боку вищого російського духівництва та боярства, покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського.
У вересні 1572 року переїхав до Львова, де у 1574 році уклав і надрукував перший східнослов'янський посібник — «Буквар» з граматикою та здійснив друге видання «Апостола» .
У 1575 — перейшов на службу до воєводи Київського, князя Костянтина Василя Острозького управителем Дерманського монастиря (ймовірно, за протекції вдови Г.Ходкевича
1578 — перебрався в Острог, де заснував друкарню (спочатк надрукував новий Буквар з рівнобіжними греко-слов'янськими текстами).
1580 — видав Новий завіт і Псалтир й окремо покажчик до останнього.
Розійшовшись із князем К.В.Острозьким, повернувся до Львова; відновити друкарню не спромігся. Вона перейшла у власність Львівського Успенського Братства.
Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що 1583 року відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу I свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами.
Пам’ятки культури згідно програми ЗНО.
ХІV-ХV ст. були часом розквіту української ікони, періодом найвищих досягнень в іконописанні. Перші ікони з авторським підписом дійшли до нас із XVI ст. Це ікони перемишльського маляра Олексія Горошковича від 1547 р. —' «Богородиця Одигітрія з пророками» та «Успіння» з церкви Собору архангела Михаїла у Смільнику
Ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича. 1547.
Мініатюри Пересопницького Євангелія. Між 1556–1561рр.
1556–1561 р. – створення Пересопницького Євангелія.
Книжкова мініатюра — виконані фарбами невеликі кольорові
зображення в рукописних книгах.
Пересопницьке Євангеліє — визначна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Один із символів української нації.
Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська (Гольшанська Дубровицька).
Відомо, що над перекладом і переписуванням Євангелія працював Михайло Василієвич із Сянока (Лемківщина). Крім нього, у записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда,його роль у створенні книги залишається нез’ясованою. Вага книги — 9 кг 300 г.
Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчать про високий рівень майстерності українських переписувачів.
Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо.
У 2011 р. мистецтвознавець та художник Лев Скоп у своїй монографії приписав авторство мініатюр і орнаментального оздоблення Пересопницького Євангелія майстрові Федуска із Самбора.
Пам’ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. Синтаксична структура виразно українська.
Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд із Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.
Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі
Дерев’яна церква Святого Духа (1502) — збудована гончарами с.Потелич на місці церкви Бориса і Гліба. Дерев’яна, трьохзрубна, двохголова з піддашшям на випусках вінців і кронштейнах. Складається з майже квадратного центрального зрубу, до якого приєднуються із заходу — квадратний бабинець, зі сходу — гранений п’ятистінний зруб із невеликими нішами з півночі та півдня. Центральний зруб перекритий шатровим верхом з одним заломом,східний — восьмигранним верхом із ліхтариком і верхівкою, бабинець накритий скатним дахом. Західні і південні двері прикрашені кованими петлями художньої роботи. Ковані решітки вікон виконані під час ремонту 1736 р.
В інтер’єрі висотно відкритий простір центрального шатрового верху з одним заломом, східний зруб перекритий зімкнутим зрубним зводом,
бабинець — плоскою стелею. На стінах — монументальний живопис
1620—1640 років, якому було завдано значних пошкоджень під час ремонту у XVIII столітті. У 1970—1972 роках ансамбль відреставровано (архітектори Б.Я. Кіндзельський,І. Р. Могитич). Тоді ж відреставровано живопис. Церква належить до визначних споруд га¬лицької школи народної архітектури.
Успенська церква та вежа Корнякта у Львові
Ансамбль Успенської церкви у Львові: церква Успіння. 1591–1631. Архітектор П. Римлянин та ін.; вежа Корнякта. 1573–1578. Архітектор П. Барбон
Успенська (Волоська) церква у Львові — збудована в 1591—1629 роках за планом Павла Римлянина, за участю Войцєха Капиноса та Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства.
Побудований Успенським братством храм мав трьох своїх попередників.
Перша Успенська церква існувала, можливо, ще за княжих часів і була спалена під час нападу на Львів польських феодалів у 1340 році. Друга, мурована церква, яка вперше згадується під 1421 роком, проіснувала до пожежі 1527 року. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 1547—1559 роках архітектор Петро Італієць.
Будівництво четвертої Успенської церкви, що збереглась донині, братство розпочинає в 1591 році одразу після освячення каплиці Трьох Святителів.
Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин: із
1597 року йому допомагав Войцех Капинос, а через рік приєднався й Амброзій Прихильний. Будівництво закінчено в 1629 року.
Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на вісі тридільна і триверха, як основний тип українських дерев’яних церков.
Вежа Корнякта — пам’ятка архітектури національного значення у Львові (вулиця Підвальна, 9), частина ансамблю Успенської церкви. Виконана у період епохи ренесансу.
Вежа побудована як дзвіниця Успенської церкви. Виконувала роль оборонної вежі під час облоги і дозорного пункту пожежної варти. Побудована за проектом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина у 1572—1578 роках на засоби львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта.
На вежі, ще до завершення будівництва, повісили вилитий на замовлення купця найбільший у ті часи в Галичині дзвін діаметром у два метри, який був названий «Кирилом».
Вежа-дзвіниця квадратна у плані, збудована з ламаного каменю і обнесена тесаним каменем, в обробці використана поліхромія. Сполучена з північним фасадом Успенської церкви. По вертикалі фасади прикрашені пілястрами тосканського ордеру з червоними видовженими арочними нішами з невеликими віконними прорізами. Висота ярусів поступово зменшується, а точно знайдені пропорційні співвідношення додають дзвіниці стрункості і витонченості.
Башта Корнякта була однією з найкрасивіших споруд Європи свого часу.
Будинок Корнякта у Львові
Палац — пам'ятка ренесансної архітектури — споруджений 1580 р. на замовлення купця Костянтина Корнякта. Його було зведено на площі Ринок у Львові. Фасад має шість вікон — такий привілей спеціальним декретом дозволив король Стефан Баторій. Авторами палацу були італійські архітектори Петро Барбон та Павло Римляни.
Особливий вплив на початковий образ споруди справила прихильність Корнякта до львівського православному братству і православної релігії в цілому.
Палац Корнякта укладав в собі декілька споруд з викупленого раніше купцем будинку львівського міщанина Мельхіора Газа та сусідньої Кам'яниці по вулиці Друкарьской, які згодом об'єднали архітектори. Усередині розкішного палацу розташовувалися численні тематично-стильові зали, назви яких говорили самі за себе, наприклад «Готична», «Королівська» і т.д.
Меджибізький замок
Пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI ст., що знаходиться у селищі Меджибіж Хмельницької області, виконана у стилі ренесанс.Подрібнену на муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовували для мурування стін. Через це замок набув злегка рожевого кольору. Розташований у селищі Меджибіж Хмельницької області, у верхів'ях Південного Бугу, при впаданні в нього річки Бужок, за 30 км на схід від міста Хмельницький і за 4 км на північ від автошляху.
Подрібнену на муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовували для мурування стін. Через це замок набув злегка рожевого кольору.
Меджибізький замок — один із наймогутніших серед фортифікаційних споруд свого часу в Україні та чудовий зразок поєднання ренесансного стилю з бастіонними укріпленнями. Замок у Меджибожі заснований у XIV ст. на місці більш старого укріплення XII ст.
Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, через цю топографію в плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір’я замку має довжину 1 ЗО м, найбільшу ширину (із західного боку) — 85 м, його площа складає 0,75 га. Товщина мурів — до 4 м, висота у найвищих місцях — до 17 м. Фортечні мури товщиною 1,8 метра, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від давнішних. їх перекривають кам’яні плити. Розміром стрільниці сягають 65x77 та 50x60 см (їх попередники були розміром 33x28 см).
Острозький замок
Острозький замок — унікальний фортифікаційний ансамбль Волині. На початку XVII століття замок перебудував Януш Острозький у стилі пізнього ренесансу.Нинішній замковий комплекс споруд складався впродовж XIV—XIX ст. Сьогодні в ансамблі замку збережені Вежа Мурована (XIV століття), Кругла башта (XVI століття), Богоявленський собор (XV—XVI століття), надбрамна дзвіниця (1905) і фрагменти стін.
Замок розташований на вершині 20-метрового пагорба , у селищі Острог Рівненської області. Протягом XIV -XVI ст. був родовим гніздом князів Острозьких — найбагатших магнатів тогочасної Речі Посполитої.
Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою. Башти служили оборонною системою для замку: Мурована вежа, Кругла Вежа, Богоявленська церква-фортеця і Надбрамна башта (з 1905 року — дзвіниця) Замок князів Острозьких належить до нерегулярних укріплень.Його планувальна конфігурація обумовлена високим пагорбом, який домінує над широкою долиною річки Вілії.Природні захисні властивості замкової гори в давнину доповнювалися земляними валами та глибоким ровом, наповненим водою.
Гравюра із зображенням Євангеліста Луки з львівського «Апостола». 1574.
Гравюра -- друковании відбиток на папері з малюнка, вирізьбленого на дошці.
Із поширенням друкарства мініатюри заступає граверство. Однією з найдавніших вважається гравюра «Апостол Лука», авто¬ром якої, як припускають деякі дослідники, є Л.Пилипович. Гравюра була вміщена в книзі «Апостол» 1574 р. — першому надрукованому в українських землях творі. Видав «Апостола» визначний російський та український першодрукар Іван Федоров (Федорович) у власній, організованій близько 1572 р. друкарні у Львові.
Друкувався «Апостол» на кошти самого І. Федорова та на зібрані ним серед жителів міста гроші. Робота над виданням тривала з 25 лютого 1573 року до 15 лютого 1574 року. Львівський «Апостол» 1574 року відзначається широкою різноманітністю та продуманістю художнього оформлення. Серед його прикрас гравюри, заставки, кінцівки та ініціальні літери.
Для кращої підготовки до ЗНО дивиться також статтю за данною темою .
спасибо, большое !!!
ОтветитьУдалитьспасибо, большое !!!
ОтветитьУдалить