Утворення держави та суспільство в Єгипті. Тема друга.

У V тис. до н. е. в долині Нілу з’являються перші невеликі держави – номи (в різний час їхня кількість була від 26 до 42). Номи Верхнього Єгипту простягалися від першого порога до дельти Нілу, а Нижнього – у дельті Нілу. Згодом номи ставали невеликими державами на чолі з номархами, які очолювали військо, були верховними жерцями, керували будівництвом дамб і каналів. 

Ці держави постійно воювали між собою. Найсильніші з них перетворювалися на царства.

Номи – перші невеликі держави вздовж долини Нілу.

До кінця IV тис. до н.е. в Єгипті лишилося тільки два великі царства, що об’єднали всі землі:

Північне царство — у Нижньому Єгипті, тобто дельті,

та Південне — у Верхньому Єгипті. Цар Північного Єгипту носив корону , яка була червоного коліру , а у царя Південного Єгипту корона була білого коліру . Царі жорстоко воювали один з одним .

Близько 3000 р. до н.е. цар Верхнього Єгипту Міна об’єднав під своєю владою обидві території. Утворилася цілісна держава з територією від порогів Нілу до Середземного моря.

Цар об’єднаного Єгипту став носити подвійну корону. Населення країни платило царю податки – віддавало частину свого врожаю. Так створювалася казна – доходи царя та його помічників. 

Столицею об’єднаної держави було місто Мемфіс на півночі країни.

Податки – це обо’язкові платежі населення на користь держави.

Держава -- це  така  система влади, коли загальний порядок у суспільстві підтримується за допомогою апарату управління – правителя, чиновників, наглядачів, армії.

Будь яка держава має наступні ознаки :

Своїх правителів єгиптяни називали фараонами.

Фараон – правитель Єгипту, найвища особа в державі.

Фараон стояв над суспільством, носив титул Сина Сонця . Він одноосібно управляв державою: одночасно був і верховним правителем, головнокомандувачем, і верховним жерцем. Лише фараон ухвалював рішення розпочати війну, побудувати зрошувальну споруду чи палац, тощо.  
Основними символами царської влади були біло-червона корона та накладна штучна борода, яку прилаштовували до підборіддя.

Коли фараон помирав, його піддані дбали про безсмертя душі свого володаря. 

Згідно з віруваннями давніх єгиптян душа людини може жити доти, доки в неї є куди повернутися, доки в неї є дім. Саме тому єгиптяни прагнули як найдовше зберегти тіло небіжчика. Для знатних осіб будували гробниці. Гробницями фараонів були піраміди.

Жерці -- група людей, що виконували релігійні обряди.










Знатні й багаті люди — вельможі — виконували різноманітні доручення фараона, були суддями, обіймали різні, інколи екзотичні, посади, наприклад: «керівник пустелі», «начальник Будинку зброї», «охоронець царського гардероба», «майстер і носій царських сандалій», «лікар лівого ока царя», «лікар правого ока царя» тощо.
До довіреного оточення фараона входили вищі чиновники.

Чиновники – особи, яка перебувають на державній службі.

До чиновників відносились вельможі, радники, писарі, які знаходились на службі у фараона, тобто входили в апарат управління державою.




 
Найближчим помічником фараона був візир, котрий виконував обов’язки головного скарбника, верховного судді й керівника всіх суспільних «царських» робіт. Він також стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо.
Влада на місцях належала номархам, яких фараон призначав особисто. Їхня влада була обмеженою — вони повністю підпорядковувалися єгипетському правителю.

Поважними чиновниками вважалися писарі. 
Вони мали багато обов’язків: записували прийняті фараоном рішення, складали угоди.
А ще писарі визначали рівень води у водосховищах, обліковували  врожай, здійснювали контроль за кількістю худоби та ін. Людей, що вміли писати, було небагато, тому всі вони займали високе положення в суспільстві.

Єгипетське суспільство.

Найчисельнішою верствою населення в Стародавньому Єгипті були селяни-землероби. Вони володіли невеликими наділами землі, худобою, садами і вели власне господарство. За користування землею та водою для її зрошення землероби платили податок, що складав близько третини зібраного врожаю і приплоду худоби. Зібрані податки використовувалися на утримання чиновників, воїнів, а також на інші потреби, наприклад, торгівлю з іншими країнами.

У суспільному житті Стародавнього Єгипту важливу роль відігравали ремісники, які забезпечували жителів Єгипту речами, необхідними для життя.

Частиною населення Стародавнього Єгипту були невільники — раби, люди які не мали особистої свободи. Насамперед, це полонені. Самі єгиптяни називали їх «живими вбитими».

З виникненням єдиної держави було створено й об’єднану систему штучного зрошення. Будувати й обслуговувати 'її можна було лише колективними зусиллями, так би мовити, усім миром. Тому щороку тисячі хліборобів, ремісників, воїнів, чиновників (окрім писарів) і жерців виконували свій громадський обов’язок — загальнодержавну трудову повинність. Вони споруджували і лагодили дамби, канали, штучні озера та водойми.

Повинності -- примусові обов'язки, які виконуються на користь держави.

Спільна праця людей змінювала долину Нілу. Єгипет поступово перетворювався на зелений сад. Виникали умови для розвитку
хліборобства і тваринництва, процвітання всієї країни. Та варто було під час смути пошкодити зрошувальну систему, як населення Єгипту відразу починало страждати від голоду.

Поступово в єгипетському суспільстві формуються класи.

Класи -- це великі групи людей, які займають різне становище в суспільстві в залежності до їх відношення до власності.

Головною власністю в той час були раби, вони одночасно складали клас рабів, тобто це була велика група населення повністю безправна, яка знаходилась у власності вельмож, жерців, фараона.






Звідки брали рабів ?

Тих людей, які володіли рабами, називали – рабовласниками. 

Клас рабовласників займав панівне становище у суспільстві.

Час , коли існували раби і рабовласники називається рабовласницьким ладом.







Рабовласницький лад -- це такий порядок життя, коли  суспільство  поділяється на клас рабів і рабовласників .

Рабовласники жорстоко експлуатували рабів.

Експлуатація -- це привласнення  додаткового продукту, створеного працєю  іншої людини.