Кризові явища в Римській імперії і утвердження домінату. Реформи Діоклетіана і Константина. Тема дев’ята.

Наприкінці II ст. н.е. римляни вже не могли продовжувати завойовницькі походи. Надто великі території були підкорені Риму, надто багато народів треба було тримати в покорі. Це потребувало великих зусиль, тому подальші завоювання довелося припинити.

З кінця II ст. Римська імперія вступає у тривалу кризу. 


Завдання :
-- опрацювати  § 44 і матеріал блога
-- виписати і вивчити:

-- поняття -- раби с хатинами, колони
-- причини кризи в Римській імперії
-- ім’я Діоклетіан
-- реформи Діоклетіана – назва реформи , зміст, можно у вигляді таблиці
-- ім’я --  Константин
-- реформи Константина
-- поняття – домінант, тетрархія
-- у якому році Римська імперія була поділена на Західну і Східну
-- хто був останнім імператором єдиної Римської імперії
-- поняття – варвари

Господарство почало приходити в занепад. Праця рабів була непродуктивною. Раби, які  за свою працю нічого не отримували, не  були зацікавлені в тому, щоб добре працювати, а  навпаки -  за першої-ліпшої нагоди вони намагалися втекти, часто повставали проти своїх хазяїв, завдавали шкоди знаряддям праці. 
Тому, починаючи з ІІІ ст.,  власники великих земельних маєтків відмовилися від використання  рабської праці. 

Рабовласники надавали рабам ділянку землі та дозволяли мати сім’ю, будинок, власне  невеличке господарство. За  це колишній раб мав сплачувати власникові орендну плату  за користування  ділянкою  та віддавати  певну  частку  від урожаю. Таких рабів називали рабами з хатинами.

Отже,

раби с хатинами – це раби, яким рабовласник надавав право користуватися земельним наділом, мати будинок і сім’ю і сплачувати за це орендну плату та віддавати частку врожаю.

Величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за допомогою рабів. Тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. Таких орендарів називали колонами. 

Колони – це вільні селяни, які брали землю в оренду.  

Колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство Риму.

Причини кризи в Римській імперії

-- занепад господарства внаслідок використання непродуктивної праці рабів    та громадянських війн

-- нестабільна влада в державі – часта зміна імператорів

-- заколоти у військах і висування так званих «солдатських імператорів»

На цей час склад римської армії змінився: більшу її частину складали вихідці з  підкорених  провінцій. Серед  легіонерів  переважали варвари, готові служити кожному, хто дасть їм гроші, здобич або землю. Керувати такою армією було нелегко. Солдати ж, відчувши власну силу, почали вибирати імператорами тих, хто їм щось  обіцяв.  Звичайно, більшість  таких «імператорів» були безграмотні  й  не  могли управляти  державою. 

Римський  Сенат, намагаючись зберегти владу, вибирав «своїх» імператорів. Таким чином,  «солдатські»  та  «сенатські» імператори постійно боролися 

між  собою.  Багато  «обраних»  провінційними  військами   імператорів навіть  не встигали  дістатися  до  Риму, щоб посісти  трон. Уявіть, яка плутанина панувала в державі, де за п’ятдесят  років змінилося 22 імператори!

-- війни між «солдатськими» та «сенатськими» імператорами

-- повстання в провінціях підкорених народів

-- напади на імперію варварів

Варвари – це войовничі германські племена, які нападали на кордини Римської імперії, знаходились на більш нижчому рівні розвитку ніж римляни

Імперія, що раніше діяла як добре налагоджений механізм, розвалювалася на частини. Тільки наприкінці III ст.  імператор  Діоклетіан знову зміг повернути міць величезної держави.

Діоклетіан (284—305  рр.) – римський імператор, проголошений римськими легіонами. Починаючи з його правління період принципату заміняється домінатом. Провів низку реформ, які сприяли тимчасовому зміцненню держави та наведенню ладу  в імперії. 

У 284 р.  легіонери проголосили імператором Діоклетіана. Він походив із сім’ї колишніх рабів. Вступивши до армії простим легіонером, він, завдяки своїм здібностям, швидко досяг найвищих чинів.
Цього бувалого воїна й жорстокого політика підтримали і Сенат, і  легіони.


Реформи Діаклетіана.


Провів військову реформу.

Діоклетіан був жорстоким і рішучим політиком. Він збільшив чисельність війська та укріпив у ньому дисципліну. Завдяки цьому він відновив єдність Римської імперії.
Усю імперію було поділено на військові округи, їх  очолювали  військові командири, а провінції - цивільні чиновники. Кордони провінцій не збігалися з кордонами округів. Командири та намісники  провінцій стежили один  за одним  та доповідали про все правителям.
Діаклетіан придушив повстання в провінціях та відбив напади варварів.



Політична реформа.

Саме за Діоклетіана республіканські органи влади остаточно втратили своє значення. Влада імператора стала необмеженою і до титулу 
«август»(«священний») додався титул «домінус» —пан, господар.

Встановив домінат — форму державного управління на основі безмежної влади правителя.

Якщо в перші  століття  нашої  ери  імператор  
уважався першим  серед  римських  громадян, то Діоклетіану поклонялися, як  Богові. 






Адміністративна реформа.

Діоклетіан розумів, що правити величезною Римською імперією йому одному не під силу. Тому він призначив співправителя. Діоклетіан керував східною частиною імперії, його співправитель Максиміан — західною. 

Згодом вони призначили собі ще по одному помічнику і встановилася влада чотирьох співправителів — тетрархів, кожен з яких управляв на певній території. 

Тетрархія -- у  перекладі  -   влада  чотирьох. У 293  р. поділив верховну владу між чотирма правителями --- тетрархами. Кожний тетрарх мав свою власну столицю, управляв своїми провінціями. Поділив імперію на 12  областей, керованих окреми ми управителями.

Щоправда, реальна  влада  
належала  Діоклетіану.



Для  резиденції  Діоклетіан  обрав  місто Нікомедію  на північно-східному узбережжі Малої Азії. Тож Рим, як і раніше, вважався столицею імперії, та оскільки ніхто з імператорів у ньому не жив, то місто втратило своє колишнє значення і блиск. Тетрархи правили зі своїх міст-резиденцій.

Сенатори залишилися привілейованим станом імперії, але не вирішували загальнодержавних питань.

Податкова реформа.
Провів перепис населення, облік усіх орних земель, садів, виноградників, пасовиськ, щоб ніхто не міг ухилитися від сплати податків.
Селяни  сплачували  податок  за  землю  та  за кожного  члена  родини,  а городяни - подушний. Податки збиралися  не лише  грошима, а й продуктами й товарами.

Були встановлені ціни на продукти харчування, які не можна було підвищувати. За підвищення цін було певне покарання.

Як і його попередники переслідував християн.

Після проведення реформ Діоклетіана занепад господарства в Римській імперії на деякий час припинився.

У 305 р. Діоклетіан, посилаючись на втому та свій похилий вік, зрікся влади. 


Після зречення Діоклетіана розпочалась боротьба за імператорський престол, перемогу в ній здобув Константин, який правив у 306 -
337 рр. Новий  імператор продовжив  реформи Діоклетіана.

Костянтин I (306-337 рр.) — римський імператор, перший християнин на троні (прийняв християнство за рік до смерті). 
У 313 р. він дозволив сповідувати християнство в усій імперії на рівні з іншими віруваннями.
Відновив одноособове правління імператора. Провів низку реформ , які сприяли посиленню держави.






Діяльність Константина.

Фінансова реформа.
Знецінені срібні гроші Константин замінив золотою монетою. 
Випустив нову золоту монету — «солід». Фінансова система держави значно поліпшилася, що сприяло пожвавленню торгівлі, зміцненню економіки.

Податкова реформа.
Щоб поліпшити контроль за сплатою податків, він видав укази, за якими колонам заборонялося переходити з одного маєтку в інший,  і мешканцям міст — залишати місця свого, постійного проживання,  а ремісникам — змінювати професію.

За  часів  правління  Константина Римська імперія стала сильнішою, її могутність було відроджено. Прийняті укази сприяли поповненню імператорської скарбниці. На ці кошти утримувалася величезна армія.

Імператор вів успішні війни із сусідніми племенами. Пожвавішала торгівля, відродилися міста.

Адміністративна реформа.
Певний  час  імператор  не  мав  постійної  резиденції. На місці грецької колонії Візантій,  що розташовувалася на європейському березі протоки Боспор, високому, укріпленому природою мисі, Константин наказав збудувати нову столицю, яку було названо за ім’ям імператора Константинополем (сучасне місто Стамбул). Саме  тут перехрещувались торгові  шляхи: сухопутний — з Азії в Європу та морський — із Чорного моря в Середземне. 

У 330 р. Константинополь був урочисто проголошений столицею і незабаром став найбільшим містом імперії. Частина римської знаті переселилася до Константинополя.

Константин прагнув, щоб нова столиця перевершила Рим своєю красою і не шкодував на це коштів. За його наказом старі будинки Візантія знесли. У місті було споруджено розкішний імператорський палац, терми, бібліотеку, великий іподром, два театри, палаци для придворної знаті, багато будинків для ремісників, торговців, мореплавців і рибалок. Поряд із християнськими храмами в Константинополі будувались язичницькі. Щоб прикрасити місто, з різних міст Греції та Риму було завезено кращі твори мистецтва, плити мармуру, колони.  Імператорський  палац  обслуговувала величезна кількість людей. Як свідчать документи, лише цирульників там було близько тисячі.

Релігійна реформа.

Константин першим вирішив скористатися авторитетом християнської релігії для зміцнення держави. У 313р. імператор дарував християнам право вільно збиратися й сповідувати їхню віру. Константин не лише сприяв поширенню християнства, а й сам охрестився, ставши першим в історії християнином на троні.


Християнство стало державною релігією у 313 р.

Отже, за  Діоклетіана  та  Константина змінився  характер  влади монарха.
На зміну принципату,  де імператор був  «першим»,  прийшов домінат  - імператор став «домінусом» (паном, господарем). 

Домінат — форму державного управління на основі безмежної влади правителя.

Громадяни  держави тепер були підданими імператора, а його  влада  стала необмеженою. Навіть  найближчі  радники  Константина  не  мали  права сидіти в присутності імператора. Константин носив  розкішний,  оздоблений золотом  одяг, корону,  прикрашену  коштовностями.


Реформи  Діаклетіана та Константина  лише  на  деякий  час затримали загибель  Римської  держави.

Але зупинити процес занепаду Римської імперії вдалося на деякий час.

Римська імперія занеподала.

Останнім імператором Римської імперії був Феодосій 
( 379 -- 395 рр. ).

Після його смерті Римська імперія розпалась на Західну і Східну.

395 р. -- розпад Римської імперії на Західну і Східну.

Східна Римська імперія називалася Візантією. До її складу входили
Балканський півострів, Єгипет та римські володіння в Азії.

Під владою Західної імперії залишились Італія та західні провінції
в ввропі й Африці.

Розвиток на Заході та Сході пішов різними шляхами. 
У Східній Римській імперії центральна влада імператора зберегла своє значення. Великого поширення тут набули грецька мова й традиції
еллінізму.

По-іншому розвивалася Західна Римська імперія, державною мовою якої залишалася латинська. Тут влада імператора була слабшою, міста занепадали, селяни розорювались, надорогах розбійницькі ватаги грабували купців та місцеве населення, часто виникали повстання.

Західна Римська імперія завершить своє існування наприкінці V ст. , а Східна - Візантія, або Візантійська імперія, - проіснує до середини ХV ст.